Крутая плюс, або Терористка-2
- Автор: Меднікова Марина
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-169-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Крутая плюс, або Терористка-2». Краткое содержание книги:
— Хочеш анекдота з життя? — обернулася Крутая. — Приїздить ото бабця до внука в Київ.
Веде він її на Майдан. Вона вклоняється Галі на палі й хреститься. «Тю на вас, бабо!» — «А хіба — не Архангел Михаїл?» — «Архангел з другого боку, оно над ворітьми». Бабця роздивляється й заперечує. «Ні, каже, дитино, цього я в телевізорі бачила. Бетмен називається».
Крутая засміялася.
— Добре, Тетяно, що нарешті обома ногами влазиш у мій човен. А то сміх і гріх спостерігати за твоїм балансуванням. Між піонерським сумлінням і нормальним життям.
— Ми різні люди…
— Облиш, подруго! Хіба кільком сотням нагодованих та взутих дітей є діло до того, хто я, звідки маю гроші? Чи отому старечому мотлоху в богадільні, нікому, крім мене, не потрібному? Я їх праскою припалювала, аби віншували мене?
Не дивись, що на вході, дивись, що на виході.
Відмиті у сльозах сирітської вдячності найбрудніші гроші освячуються. Облудне, для лохів: не вбий, не вкради, не щитай чужих грошей, не читай чужих листів… Я ніколи не второпувала, чому не можна їх читати? Це ж найсмачніше.
Людинка перед тобою гола голісінька. Куди хочеш, туди й впотребляй… Хочеш — у те, або — у те, чи може — в МАГАТЕ… В ізвращонной формє. До речі, це как, в ізвращонной? Не знаєш?
Шкода. Я б спробувала…
«Найсмішніше, що Лідка правду ріже. Вона рятує від принизливої бідності, хвороб, ба й смерті купу людей. Дітей. Дає роботу вчителям і обслузі. Стане доладним мером. Енергійна, завзята, хазяйновита. З таких віталістичних жінок господарники й політики виходять — перша кляса. Її не одуриш, не зіб’єш з пантелику. На всіх манівцях вона знає геть усі секретні стежки.
Слово тримає. Довкола неї все кипить вирує…
Не можна читати чужі листи. А чому? Я відповіді не знаю. Не можна — й по всьому. Лідка відповідає на такі запитання… Бо ставить їх. Моє життя прожите в шорах… Вона обскубує хлібину, зрізаючи з неї по колу хрусткого окрайця. Бо їй смакує. А я припнута до «не можна»… Як коза до кілка. Хтось колись окреслив коло, розставив лякливі табу, раз і до скону визначив іншим напрямок руху. А забіг виграють якраз ті, хто погано вчився й отих табу на п’ятірку не визубрив.
Якби людство не читало чужих листів — сиділо б у печерах. То боротися треба з Лідкою, чи допомагати їй? Хіба вона — не на вістрі цивілізації? Вона — не з гірших. Свої неправедні дібра на Кариби з Мальдивами та кав’яри з трепангами не тринькає. А хіба й справді — бувають праведні дібра?
— Приїхали.
Ворота чепурного будиночка при вже знайомій вулиці Газгольдерній самі прочинилися й зачинилися за автом. Навстріч поспішала мовчазна, в темній сукні з білим комірцем Грипа Бевзь.
Підперезана гаптованим білим фартухом. Покоївка з фільму про багатих закордонців. Із-за її спини вихопився малюк і, зашпортуючись, побіг до авта.
— Мамо! Мамо!
Кулик вилізла першою. Малюк тицьнувся головою їй у коліна, підвів зарюмсаний писок.
— Мамо!
Схопила на руки.
— Воссоєдінєніє сімні, — прокоментувала Лілія Крутая. — Вас треба на поштівку знімати, тіпа «мама, мілая мама, як тєбя я люблю».
Кулик обернулася, не випускаючи малого з рук.
— Можеш забирати свого спиногриза. Воно мені більше не треба. Ми з тобою тепер і так команда. Правильно я зрозуміла?
Кулик відчувала зараз тільки рідне маленьке тільце.
— Треба швидше оформити усиновлення, — Крутая прошкувала до будинку, Кулик з Ігорком — за нею. — Є людинка, допоможе без зайвого клопоту. Прізвище даси своє, по-батькові я його й так Ігоровичем записала. Радій, насолоджуйся. Я трьох народила, а так і не в’їхала, що ви всі в цьому знаходите. Шмарклі слина, цілий геморой — чим годувати, в що одягати, як вивчити… А воно сидить на шиї, ніжки звісило, ще й погейкує. Як на мене, материнство батьківство потрібно людині, як голові дупна кишка. Я кажу про вільну людину. З великої ле.
Малий забрикав, хтів побігати, Кулик знехочу відпустила сина. Ігорок пірнув у кімнату, зник за дверима.
— Уф-ф, ухоркалася… — Крутая впала в широке, під неї зроблене крісло. — Грипо, Грипо!
— Перевіряю вулицю, — відказала Грипа.
— Дай нам чогось попити. Не випити, а попити… Тут я гортала цікавий журнальчик… «Політик хол» називається. Чого всміхаєшся? Я, між іншим, кандидат філософських наук. Не знала? Я скромна, не афішуюсь. Перед сном картинки люблю. Мені як реальному політику треба літературу переглядати. Журналістка пише про жінок убивць. Так і називається — «Женщіна, которая убйот». Ге, круто? Ти ба, жінки вбивці стали прайм темою.