ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

Номер 8612 був дійсно розгубленим. Пізніше він сказав нам: «Я сам не міг зрозуміти, чи це тюремний досвід довів мене до зриву, чи я викликав у себе ці реакції свідомо».

Згодом у своєму аналізі Крейґ Гейні, який мав прийняти рішення самостійно (коли я обідав), яскраво описав свій внутрішній конфлікт:

Хоча зараз, при погляді в минуле, ця ситуація здається нескладною, тоді вона мене налякала. Я був аспірантом другого року навчання, ми вклали в цей проект величезну кількість часу, сил і грошей, і я знав, що, відпустивши учасника раніше, ми поставимо під загрозу весь план експерименту, який так ретельно складали і виконували. Жоден з нас, як експериментаторів, не очікував таких подій, і, звісно, ми не мали плану дій на випадок таких непередбачуваних обставин.

З іншого боку, очевидним був той факт, що хлопець просто дуже гостро переживає свій короткий досвід перебування в Стенфордській в’язниці, чого ми не очікували від жодного учасника навіть до кінця цих двох тижнів. Тож я вирішив звільнити 8612-го, віддавши перевагу етичним, гуманним інтересам супроти інтересів експерименту[64].

Крейґ сконтактувався з дівчиною 8612-го, яка швидко приїхала і забрала його самого і його речі. Крейґ нагадав їм обом, що раптом зранку Даґ і далі буде в стресі, то зможе звернутися до студентської поліклініки, бо ми домовилися з її працівниками про допомогу у разі схожих реакцій.

На щастя, Крейґ прийняв правильне рішення на гуманних і правових засадах. Це було правильне рішення, бо ж враховувало можливість негативного впливу на працівників установи і в’язнів, якби 8612-й і далі залишався у в’язниці у стані емоційного розладу. Втім, коли Крейґ повідомив Куртові й мені, що вирішив відпустити 8612-го, ми сприйняли цю новину скептично і вирішили, що він став жертвою акторського таланту 8612-го. Тільки після довгого обговорення всіх наявних фактів ми погодилися, що консультант учинив правильно. Але тоді нам потрібно було пояснити, чому ця надзвичайна реакція виникла так раптово майже на самому початку двотижневої пригоди. Хоча психологічні тести й не виявили у 8612-го жодного натяку на психічну нестабільність, ми запевнили себе, що його емоційний зрив став результатом надмірної чутливості натури і надто сильної реакції на штучні тюремні умови. Я разом із Крейґом та Куртом улаштував щось на кшталт мозкового штурму, і ми дійшли висновку, що в процесі відбору учасників, мабуть, був недолік, внаслідок якого тестування змогла пройти «травмована» людина. Ми відкинули іншу можливість: що ситуативні чинники, які діяли в нашій в’язниці, виявилися для 8612-го непереборними.