Проект «Україна»: Архітектори, виконроби, робітники. Тексти
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 978-966-03-7945-9, 978-966-03-8902-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Проект «Україна»: Архітектори, виконроби, робітники. Тексти». Краткое содержание книги:
Залишаючи осторонь надзвичайно важливу (але не для даного конкретного випадку) дискусію щодо «канонічності» або «неканонічності» ВСНР[44], наголосимо: гострі дискусії з національного питання всередині російського вільномулярського руху тривали і надалі. Зокрема, 1914 р. члени Товариства українських поступовців (ТУП), «яких підтримувала масонська частина київських кадетів», під час переговорів з головою ЦК партії конституційних демократів, майбутнього міністра закордонних справ демократичної Росії та професора Кембріджського університету Павлом Мілюковим, зажадали підтримки вимоги «надання українцям не лише культурної, а й широкої політичної автономії». На принципово непримиренні частини російська масонерія розкололося з питання про ставлення до I Світової війни: більшість, головним чином «росіяни», підтримували гасло «війни до переможного кінця»; меншість, головним чином «українці», виступали за поразку Росії у війні, тобто стали на шлях державної зради.
«Несподівана» для учасників з’їзду 1912 р. політична позиція М. Грушевського, як ми покажемо нижче, була цілком мотивованою. Тут важливо підкреслити: після 1912 р. російське масонство, по-перше, практично перестало бути організацією, яка орієнтувала своїх членів, насамперед, на власне моральне удосконалення.
По-друге, всередині «політичного» російського масонства утворилася первісна лінія наступного організаційного та політичного розламу з ключового питання — якою має бути післяроманівська Росія, і чи повинна вона бути взагалі?
По-третє, і це також стало одним із фундаментальних чинників наступної поразки спроб трансформації Російської держави у демократичну за європейським зразком, російська масонерія, на відміну від материнської, французької, об’єктивно набула всіх ознак заколотницької організації антидержавницького спрямування.
Такий висновок прямо випливає із тексту статуту «Великого Сходу Народів Росії» (ВСНР), написаного, як стверджує В. Брачев, особисто М. Нєкрасовим. Документ «проголосив метою ордену «захист прав людини і громадянина», «встановлення буржуазного демократичного суспільства, обмеження або повалення монархії. З перших своїх кроків, — пише В. Савченко, — відроджене на початку ХХ ст. російське масонство Великого Сходу набуло опозиційного стосовно царського режиму характеру».
Перша світова війна ще більш радикалізувала політичні прагнення російського масонства. Це зафіксував черговий з’їзд вільних мулярів, який відбувся влітку 1916 р.
ВСНР взяв курс на військовий переворот, покликаний усунути Миколу ІІ та передати престол його братові Михаїлу[45].
Організацію очолили Н. Нєкрасов, юрист, майбутній голова Тимчасового уряду демократичної Росії Алєксандр Кєрєнський, депутати ІV Державної Думи, лідери Прогресивного блоку: юрист, в майбутньому — двічі міністр Тимчасового уряду демократичної Росії Іван Єфремов, підприємець, в майбутньому міністр Тимчасового уряду Алєксандр Коновалов, підприємець, «перший український олігарх», майбутній міністр закордонних справ, фінансів в Тимчасовому уряді, голова Київського військово-промислового комітету Міхаїл Терещенко.
Станом на 1917 р загальне число членів ВСНР сягнуло 600–800 осіб, які, за В. Савченком, об’єднувалися чи то в 30, чи то в 50 ложах. 15 з них «працювали» в Києві і нараховували в своїх лавах 200–300 осіб. Докладні відомості про них — в попередніх томах «Проект “Україна”: Архітектори, виконроби, робітники».
Тут лише побіжно перелічу найбільш відомих діячів у своєму середовищі на території південно-західних губерній Росії: А. Вязлов, Д. Григорович-Барський, М. Василенко, М. Грушевський, Д. Дорошенко, С. Єфремов, В. Затонський, І. Лучицький, В. Науменко, А. Ніковський, Ф. Матушевський, С. Петлюра, В. Прокопович, П. Стебницький, М. Терещенко, В. Чехівський, Є. Чикаленко, Ф. Штейнгель, І. Шраг. «Можливо серед київських масонів були» також і К. Василенко, А. Зарубін, М. Зільберфарб, А. Лотоцький, Ф. Матушевський, О. Саліковський. Паралельно з київськими існували ложі в Бердичеві, Вінниці, Житомирі, Катеринославі, Одесі, Полтаві, Проскурові, Рівному, Харкові, Херсоні, Ялті, але «назви, належність, і кількісний склад їх, — як вважає В. Савченко, — встановити неможливо». О. Крижановська вказує на те, що керівним центром всіх київських лож була так звана «Мала рада», до складу якої увіходили М. Грушевський, С. Єфремов, Ф. Штейнгель та інші. Зауважимо: саме цю назву перебрала інституція, покликана діяти між сесіями УЦР!
44
Як показала О. Крижанівська, принаймні деякі дослідники вважають «парамасонською, тобто не суто масонською, а такою, що існувала окремо й паралельно з масонським Орденом».
45
Всі важливі обставини та деталі див.: Брачев В. С. Масоны в России: от Петра I до наших дней (история) // http://www.gumer.info/authors.php?name