Пристань Ескулапа

— Вам у всякому разі це не загрожує, — огризнувся Журка.

— Я щасливий виняток, — відповів Заплон. — Але, відхиляючись від цього питання, мушу сказати, що ваша робота була дуже невправна. Як ви могли при всіх попередити Міхала про допит? Адже таким чином ви попередили і вбивцю. Хто знає, чи не на вашій совісті життя цього хлопця…

Журка крякнув знервований.

— Отже, ви думаєте, що Міхал щось знав про вбивство Містраля?

— Так мені здається. Я вже давно помітив, що він носиться з цим, наче курка з яйцем. А особливо один факт примусив мене замислитись.

— Який?

— Того вечора я бачив Міхала біля «Пристані».

— О, це цікаво! — Журка зручніше сів на стільці. — Чому ж ви раніше про це не згадали?

— Я не думав, що це так важливо. Не хотів заплутувати справи.

— Он як!.. — Журка підозріливо глянув на Заплона. — То, значить, ви бачилися того вечора з Міхалом?

— Не бачився, а тільки бачив його. Я звичайно повертаюся з Пясечного найближчою дорогою, через ліс. Дійшовши вже до муру «Пристані», — до східного муру, коли це вас цікавить, — я помітив людину, яка прогулювалась, ходячи туди й сюди стежкою.

— Ви певні, що то був Міхал?

— Я впізнав його по капюшону на голові. Міхал під час дощів носив плащ з капюшоном.

— А Міхал помітив вас?

— Ні. Він, здається, був дуже заклопотаний. До того ж я одразу подався назад і підійшов до брами з іншого боку.

— Чому?

— Я підозрівав, що в Міхала якесь побачення. Мені цікаво було знати, з ким, і я не хотів виявляти себе. Увійшовши до саду, я став під деревом біля тераси і чекав, чи не вийде хто з дому. Але ніхто не вийшов. Зате я помітив, що в кухні засвітилося світло. Я заглянув у вікно і побачив Мацьошекову. Вона мене теж, мабуть, помітила, бо злякалась і втекла з кухні.