Пристань Ескулапа
- Автор: Низюрский Эдмунд
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: С. В. Савков
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Пристань Ескулапа». Краткое содержание книги:
«Пристань Ескулапа» — твір зовсім іншого напрямку. Це захоплююча пригодницька повість про роботу польської міліції. В ній автор вводить читача в світ працівників науки, де ще є чимало пережитків минулого і різних суперечностей, які використовує спритний злочинець, що намагається викрасти важливу наукову працю.
Я був у альтанці. На підлозі біля мене лежав довгий, темний тюк, який пружно згинався і розтягувався, немов якась страшна комаха в передсмертних корчах. Зсередини доходило розпачливе гудіння.
Я зрозумів, що це мій колега Журка, і поспішив йому на допомогу. Незабаром поручик, важко дихаючи, сидів на підлозі і страшенно лаявся.
— Нахабні щенята! Гультяї! Негідники!
Та ось він перестав лаятись і пошепки запитав:
— Як ти думаєш, нас хтось бачив?
— Здається, на щастя, ніхто, — відповів я.
— Слава богу, Павелеку, — простогнав Журка. — Ти уявляєш собі, як це принизило б наш авторитет?
— Можу собі уявити.
— Я мусив би піти у відставку. Сподіваюся, ти нікому не скажеш про цю ганьбу?
— А ти, — буркнув я, — міг би бути обережнішим, вирушаючи у місцевість, яку захопили індійці.
Журка заскреготав зубами.
— Прокляті байстрюки! Я їм покажу! Це ж грубий напад. Я займусь цією справою! Запроторю їх у виправний дім!
— Нікуди ти їх не запроториш. Не думаю, що ти захочеш розповісти про цю пригоду з нами. Це було б дуже нерозумно.
Журка знову вилаявся про себе.
— Але шкіру я їм спущу.
Він підвівся і, хитаючись на ногах, почав підтягати штани, обтрушувати мундир. Зненацька його погляд упав на голубий конверт, що лежав на порозі альтанки.
Журка схопив його і оглянув з усіх боків. На конверті було написано: «Лисячій Морді і Отруйній Кобрі».
Журка, сопучи від люті, розірвав конверт. У ньому був аркушик паперу, списаний азбукою Морзе. Задихаючись від злості, Журка голосно прочитав:
«Просимо вибачити за помилку. Нас збили з пантелику мішки. Ми думали, що це ті собаки команчі. Ми пустили б вас одразу, але боялися, що ви будете сердитися. Просимо не входити до нашої зони, не порозумівшись з індійцями. Якщо хочете викурити з нами люльку миру, то приходьте о сьомій на галявину.
Мовчазний Біл, вождь могіканів».
Журка зібгав лист.
— Вони відкрито кепкують з нас! — гукнув він. — Ну, я ж їм покажу!
— Що ти хочеш зробити? — запитав я, наляканий виразом його обличчя.
— Ось я доберуся до них, вони запам'ятають мене на все життя!
Даремно я намагався переконати Журку, щоб він махнув рукою на всю цю історію і краще спробував би зав'язати з індійцями дружні стосунки.
Журка був незламний.
— Я їх навчу розуму! — тільки й повторював.
Він не хотів навіть слухати про люльку миру і зовсім без потреби розпочав війну з індійськими племенами, які жили в «Пристані».
Ми негайно вирушили в погоню, йдучи далі тією самою стежкою, на якій з нами трапилася така нещаслива пригода, ми знайшли опустіле таборище. Журка безжалісно повивертав постелі з листя та соломи і, нарешті, знайшов кусок тонкої пластмаси, з якої вирізані були кружальця. Не лишалося сумніву, що це обкладинка рукопису.
Зате ніде не було й сліду індійців. Ми тільки витратили багато часу на безнадійні розшуки. Кінець кінцем, Журка вирішив, що хлопці, мабуть, покинули «Пристань», і попрямував до виходу.
— Я наказав вам нікого не випускати, — грізно звернувся він до Кайтуса, який стояв на посту біля брами.
— Так точно, громадянине поручику, — виструнчився Кайтус.
— А проте хлопці втекли!
— Не може бути… — пробелькотів очманілий Кайтус. — Я ж увесь час дивлюся. Тут ніхто не виходив.
У Журки опустилися руки.
— У них є тут якісь сховища, — пробурмотів він.
Хотів негайно викликати взвод міліції і прочесати сад. Я ледве стримав його.
— Ти ж компрометуєш себе, та ще й у такій дурній справі! — просичав я. — Лють — поганий порадник.
О сьомій годині ми прийшли в умовлене місце, на галявину. Там уже чекав нас Томек Мацьошек і два хлопці Новаковських.
Журка з ходу насів на них, і перелякані індійці негайно шмигнули в кущі. Журка, лаючись, кинувся за ними. Я дивився на все це з мовчазним осудом. Через декілька хвилин Журка виліз із гущавини лютий як чорт.
— Чого ти ждеш? Шукай! — фиркнув на мене.
Я знехотя почав обшукувати зарості вздовж і вшир, але знайшов тільки розсохлу бочку під муром. Журка всунув у неї голову, немовби там могли сховатись індійці, але в бочці було тільки сухе торішнє листя. Журка аж до дна перебрав його руками.
— Даремно ти це робиш, — сказав я. — Тільки виставляєш себе на посміховище.
Того ж дня після вечері до нас прийшла заплакана Мацьошекова з Новаковською. Виявилося, що Томек Мацьошек і два малі Новаковські ще й досі не повернулися додому.