Пристань Ескулапа

Першою ми допитували доктора Протоклицьку. Вона ввійшла до кімнати аж надто енергійною ходою. — по-солдатськи, як сказав би Журка, — і прямо з ходу запитала:

— Чому ви починаєте з мене?

— Ви сиділи найближче від самовбивці, — відповів Журка.

— Що ви хочете цим сказати?

— Нічого. Просто відзначаю факт. Ви сиділи біля Міхала, отже, найбільше могли… гм… бачити.

— Я нічого не бачила. Ми всі дивилися тоді на доктора Йонаша і розбитий вазон. Чудовий момент для самовбивці.

— Або для вбивці, — холодно сказав Журка.

Протоклицька штучно засміялася.

— Я бачу, Касіца вас переконав.

— А хіба ви виключаєте можливість вбивства?

— Звичайно. Я його не отруювала. Хтось інший не мав такої можливості. Пиво у пляшці теж не могло бути отруєне, його пив не тільки Міхал, а й я, і доктор Йонаш. Виходить, що ціаністий калій, — якщо взагалі це був ціаністий калій, — хтось сипнув прямо в кухоль. Або ж Міхал прийняв його в облатці. Ну, а так прийняти отруту міг тільки самогубець.

— Які, по-вашому, причини до самогубства були в Міхала?

— Причини — це справа відносна, — сказала доктор Протоклицька, спокійно закурюючи цигарку. — Міхал був неврастеніком. Він завжди був то хворобливо збуджений, то впадав у крайню апатію. Якась дрібниця могла штовхнути його на цей крок. Та, зрештою, він не раз жартував, що найкраще було б покінчити з собою.

— А проте ви самі визнаєте, що якась причина мусила остаточно штовхнути його на це.

— Причини могли бути різні, — знехотя мовила Протоклицька. — Історія з автомашиною, наприклад.

— Ви вважаєте, що це достатня причина?

— Ох, ні! Я ж сказала вже — Міхал взагалі мав схильності до самогубства. Важливе значення мало те, що він втратив інтерес до життя. Історія з автомашиною мала бути останнім поштовхом… Але хлопець міг мати й інше горе. Наприклад… — Протоклицька завагалася.

— Наприклад? — підхопив Журка.

Лікарка злорадно примружила очі.

— Запитайте краще свого колегу, поручика Дзярмагу.

— Дзярмагу? — здивувався Журка. — Павле, ти щось маєш сказати?

Я зашарівся.

— Що ви маєте на увазі, пані Протоклицька? Я не зовсім розумію.

— Невже ви вважаєте, що ми сліпі, поручику Дзярмага? — в'їдливо посміхнулася Протоклицька. — Всі бачать, що ви підтримуєте тут славні уланські традиції.

Я хотів щось сказати, але Протоклицька не дала мені й слова вимовити.

— Не виправдуйтесь, будь ласка, — обрізала вона з іронічною усмішкою. — Мене мало цікавить, що ви робите з тією сорокою Галінкою, але я маю підстави припускати, що це дуже цікавило Міхала.

Я прикусив губи.

— Ви кажете, що Міхал Касіца… гм… був закоханий у панну Стор? — гостро запитав Журка.

— Це всім відомо.

— І вона відповідала йому взаємністю?

— Цього не знаю. Галінку трохи зіпсував успіх. Думаю, що вона скоріше полювала на крупнішу дичину. Наскільки я знаю Галінку, вона дуже тверезо підходить до життєвих справ.