Лісом, небом, водою. Книга 2. Леля
- Автор: Оксеник Сергій
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Оксани Іванюк «Коник»
- ISBN: 978-966-8732-91-0
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Лісом, небом, водою. Книга 2. Леля». Краткое содержание книги:
Хто краде чарівні речі в дітей?
Як стати бабою Ягою?
Куди приведе останній шлях вовкулаків?
На всі ці питання ви дістанете відповідь у другій книжці роману про пригоди Лелі, Лисого та їхніх друзів у страшному світі, де не лишилося майже нічого доброго. Але ж іншого світу немає!..
— Хто вони? — Леля вирішила починати з головного.
— Я їх ніколи не бачила, — відповіла русалка.
— Які вони?
— Я їх не бачила.
— Але як їх називають?
— Так і називають: «Вони». А більше ніяк не називають.
Леля зрозуміла, що далі розпитувати просто немає про що. Не питати ж: «Що ти ще знаєш?»
— Іще я знаю, що вони живуть у землі, — русалка ніби прочитала її думки. — До річки не наближаються. І до сіл не наближаються. Якщо їм щось чи хтось потрібне в селах, вони посилають ваших давніх друзів — вовкулаків.
— А чому не можна наближатися до порожніх дерев? — спитала Леля.
— Бо ніхто від них не повертається, — відповіла русалка. — Ти хіба цього не знаєш?
— Це я знаю, — з притиском сказала Леля. — Я не знаю, чому ніхто не повертається.
Русалка розсміялася.
— Ви, люди, такі смішні! Навіщо вам знати чому, якщо ви вже знаєте що?
— Бо якби ми знали чому, ми могли б придумати, як нам вибратися звідси.
Знову сміх.
— Як же ви звідси виберетеся! Ніяк. Вони дуже добре придумали. Навіть вовкулаків не треба посилати. Тепер ви просто тут помрете з голоду — от і все.
— Ти так весело про це говориш, — Леля не могла повірити, що русалка каже всю правду. — Невже немає порятунку?
— Для тебе є.
— Який?
— Я тобі вже казала: йди до нас. У нас вони тебе не дістануть… — Русалка почекала Лелиної відповіді, не дочекалася й неправильно зрозуміла її мовчання. — Ти не уявляєш нашого життя, тому боїшся. Ми всі сестри, ми як одне ціле. Ми в усьому довіряємо одна одній. І ти станеш однією з нас. У річці багато їжі, в річці безпечно. Тут тебе ніхто ніколи не скривдить. Ніхто й ніколи — подумай про це! Я теж колись боялась, а тепер сміюся зі своїх страхів. А в тебе ж просто немає вибору — чи щастя з нами, чи смерть із ними.
На цей час сонце розгорілося, неначе в липні. Вода ввижалася теплою, ніжною, солодкою. Життя русалок раптом здалося їй безтурботним і радісним. Вони щасливі, бо вони є. Їм достатньо одна одної і їхньої ріки. Їм немає чого ділити. У них немає небезпек. Ні вовкулаки, ні сліпі пожежі, ні сови-лішаки, ні їдючі жаби — ніхто їм не загрожує.
— У тебе нема вибору, — повторила русалка.
— А в моїх друзів? — усміхнулася Леля.
— І у них нема — їм що так, що так не врятуватись. У нас вони не зможуть дихати під водою, а там, — русалка кивнула на кручу, — помруть із голоду… А може й не з голоду. Якщо по них хтось прийде.
Вона подумала й додала:
— Краще до нас. Бо там вони помруть без будь-якої користі. А ми хоч пса твого з’їмо. А хлопці ракам підуть. Теж нам користь.
— Не підуть вони ракам, — твердо сказала Леля. — Ми всі разом звідси виберемося.
Русалка розреготалася й зникла під водою. Вона досить довго не поверталася.
Коли ж знову з’явилася над хвилями, була дуже серйозна.
— Нічого не вийде у вас, — суворо промовила вона. — Не врятуєтеся. Тільки ти можеш врятуватися.
— Навіщо вам треба, щоб хлопці загинули? — спитала Леля.
— Навпаки, — тепер уже весело відповіла русалка. — Нам це не потрібно. Це ж не ми відгородили вас від дому. Нам краще, щоб ви всі троє жили — тоді їм буде якась противага. Бо йди знай — може, й на нас знайдуть якийсь засіб…
— Тоді допоможіть нам.
— Як же ми вам допоможемо? — Русалка була вкрай здивована. — Ми не вміємо дерева рубати. Тим більше — порожні.
— Пропустіть нас берегом, — попросила Леля.
— Ох і прохання! — Русалка удавано злякано схопилася за голову й пірнула під воду. Такі її часті купання вже почали дратувати. Тут життя вирішується, а вона прохолоджується! Втім, Леля здогадувалася, що русалка не прохолоджується, а радиться, а може, питає дозволу. Чомусь їй гадалося, що саме ця підводна пліткарка прониклася до неї довірою чи приязню. Тому вона весь час пірнає, щоб зі своїми старшими порадитися й випросити в них дозвіл щось Лелі повідомити. Через те й настрій русалчин після таких занурень дуже різко змінювався — внаслідок розмови, що відбулася під водою. Так думала дівчинка.
Вони чекали довго. І навіть Глина почав хвилюватися. Він не розумів, чому всі сидять без діла й навіть не розмовляють між собою.
Нарешті русалка повернулася. Вона була сумна.
— Ми вас пропустимо, — сказала вона. — Але ви все одно не пройдете. Там Чата. А повз Чату ніхто не пройде.
— Чата? — перепитала Леля.
— Так, Чата. Він чатує. Дивіться під ноги. Але це вам усе одно не допоможе. Повз Чату ніхто не пройде.
— Його можна перемогти?