Завоювання Плассана
- Автор: Золя Эмиль
- Серия: Вершини світового письменства #13
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Євгенія Рудинська
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Завоювання Плассана». Краткое содержание книги:
Коли церемонія закінчилася, епіскоп побажав оглянути весь будинок. Незважаючи на явне незадоволення абата Феніля, епіскоп звелів покликати абата Фожа, який ні на мить не зводив з нього своїх чорних очей, і попросив супроводити його, додавши голосно і з усмішкою, що кращого, більш обізнаного із справою провідника він не міг би знайти. Ці слова облетіли всіх присутніх, які вже розходились, а ввечері весь Плассан обговорював вчинок епіскопа.
Комітет дам-патронес залишив одну кімнату для себе. Вони запропонували епіскопові закусити, він з’їв шматочок бісквіта і випив чарочку малаги; для кожної дами у нього знайшлося ласкаве слово. Це сприяло щасливому завершенню побожного свята, бо і перед церемонією, і під час її між дамами, самолюбство яких було уражене, виникли якісь непорозуміння. Тонкі компліменти монсеньйора Руссело відновили їхній добрий настрій. Коли вони залишились самі, всі погодились на тому, що все обійшлося дуже добре, вони не переставали вихваляти добрість і люб’язність прелата. Одна тільки пані Палок сиділа бліда від злості: розсипаючи свої компліменти, епіскоп зовсім забув про неї.
— Ти мав рацію, — розлючено сказала вона чоловікові, коли вони повернулися додому, — в їхніх безглуздих витівках я була жалюгідним цуциком. Чудова думка зібрати докупи цих зіпсутих дівчат! Я віддавала їм весь свій час, а цей бовдур епіскоп, який тремтить перед кожним священиком, не знайшов для мене жодного слова подяки!.. Хіба пані де Кондамен зробила хоч що-небудь! Вона тільки хотіла показати свої туалети, ця колишня… Ми ж добре знаємо, хто вона така, правда? Скінчиться тим, що нам доведеться розказати такі історії, від яких нікому не буде весело. Але нам самим нічого ховати… А пані Делангр і пані Растуаль! Дуже легко можна примусити їх почервоніти від сорому. Чи вони хоч крок ступили із своїх салонів? Чи взяли на себе хоч половину роботи, яку навалили на мене? А ця пані Муре, що начебто всім керувала, а насправді весь час чіплялася за сутану свого абата Фожа! Ще одна лицемірка, вона себе ще покаже… І що ж! Для кожної з них знайшлося ласкаве слово, тільки для мене нічого. Я для них якийсь нікчемний цуцик! Досить з мене! Чуєш, Палоку! Цуцик почне кусатись.
З цього дня пані Палок стала значно менш ретельною. Вона бралася за писання паперів абияк, відмовлялася від доручень, які їй не подобались, отож дами-патронеси зрештою вирішили найняти когось для ведення цих справ. Марта розповіла про це абатові Фожа і спитала йото, чи не може він порекомендувати якусь підходящу людину.
— Не шукайте нікого, — відповів він їй, — можливо, я знайду таку людину. Почекайте два-три дні.
З якогось часу він почав одержувати листи з безансонським штемпелем. Всі вони були написані тим самим, негарним і розгонистим почерком. Роза носила їх нагору і казала, що він дуже гнівався, побачивши такий конверт.
— Абат аж міниться на обличчі. Безперечно, він дуже не любить людину, яка йому так часто пише.
Це листування викликало на якийсь час колишню цікавість у Муре. Одного разу він сам поніс такого листа нагору, пояснивши з люб’язною усмішкою, що Рози немає вдома. Абат, очевидно, був до цього готовий: він прикинувся дуже задоволеним, так ніби нетерпляче чекав цього листа. Але Муре не дав себе обдурити цією комедією, він залишився на площадці і приклав вухо до замкової щілини.
— Знову від твоєї сестри? — почувся грубий голос пані Фожа. — Чого вона прив’язла до тебе?
Запала мовчанка. Потім зашелестів рвучко зібганий папір, і сердитий голос абата забурчав:
— Хай їй біс! Та сама пісня. Вона хоче приїхати до нас і привезти свого чоловіка, щоб ми йому знайшли роботу. Вона думає, що ми тут купаємося в золоті… Я боюсь, щоб вони не зробили дурниці і одного чудового ранку не наскочили сюди.
— Ні, ні, вони нам не потрібні, чуєш, Овідію! — знову заговорила мати. — Вони ніколи тебе не любили, завжди заздрили тобі… Труш — негідник, а Олімпія — бездушна тварюка. От побачиш, що вони намагатимуться все загарбати собі. Вони тебе осоромлять і заважатимуть тобі в усіх твоїх справах.
Муре, дуже схвильований тим, що чинить не гаразд, чув погано. Йому здалося, що хтось торкнувся дверей, і він утік. Певна річ, він не хотів хвалитися своїми успіхами. За кілька днів по тому на терасі в йото присутності абат Фожа дав Марті остаточну відповідь.