Завоювання Плассана
- Автор: Золя Эмиль
- Серия: Вершини світового письменства #13
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Євгенія Рудинська
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Завоювання Плассана». Краткое содержание книги:
Небо було сіре, церкву поволі огортав присмерк. У бокових притворах, уже зовсім темних, поблискував то вогник лампадки, то позолочена ніжка свічника, то срібна риза на статуї мадонни; пронизуючи головний неф, блідий промінь поволі згасав на полірованих дубових лавах і кріслах. Марта ще ніколи не почувала такого знесилля; ноги її підламувались, руки так обважніли, що вона не могла їх тримати опущеними і склала на колінах. Вона поринула в якусь дуже приємну дрімоту, крізь яку все бачила й чула. Десь під склепінням пролунали легкі звуки, упав стілець, почулися кроки запізнілої молільниці; все це розчулювало Марту, набирало якогось мелодійного звучання, що зворушувало її до глибини серця. Останні відблиски дня і тіні, що перебігали по колонах, ніби огортаючи їх темними чохлами, здавалися їй ніжними переливами мінливого шовку; вона поринала в якусь чарівну знемогу, в якій все її єство неначе тануло і вмирало. Потім усе навколо неї раптом згасло. Вона зазнала мить якогось невимовного блаженства.
З цього екстазу її вивів звук голосу.
— Мені дуже прикро, — казав абат Фожа. — Я помітив вас, але не міг вийти…
Вона наче прокинулась і, аж підскочивши з несподіванки, глянула на нього. Він стояв перед нею у стихарі, сутінки згасаючого дня огортали його. Остання сповідниця щойно пішла, і порожня церква здавалася ще урочистішою.
— Ви хотіли мені щось сказати? — спитав він.
Вона зробила зусилля над собою, намагаючись пригадати.
— Так, — прошепотіла вона, — я вже не знаю… А! Це про фасад, пані де Кондамен вважає його надто убогим. Замість цих простих дверей треба було б поставити дві колони із стрілчастою аркою і вітражем. Це буде дуже гарно… Ви розумієте?..
Склавши руки на стихарі, він владно дивився їй в очі, нахиливши до неї своє суворе обличчя; а вона все ще сиділа, не маючи сили підвестися, і белькотіла якісь слова, ніби хтось приспав її волю і вона не могла струснути з себе цей дивний сон.
— Правда, це ще нові витрати… Можна було б задовольнитися колонами з м’якого каменю з простим барельєфом… Ми поговоримо про це з підрядчиком, якщо ви хочете; він скаже, скільки це коштуватиме. Тільки краще було б спершу сплатити його останній рахунок. Там, здається, щось із дві тисячі сто франків… Пані Палок сьогодні вранці казала, що у нас є гроші… Все це можна влаштувати, пане абат.
Вона опустила голову, наче пригнічена його поглядом, який відчувала на собі. Коли вона знову підвела голову і зустрілася з очима абата, то склала руки рухом дитини, що благає зглянутися на неї, і заридала. Священик дав їй виплакатись, все ще мовчки стоячи коло неї. Тоді вона, вся в сльозах, упала перед ним навколішки, затуливши обличчя руками.
— Прошу вас, встаньте, — стиха промовив абат, — ставати на коліна треба лише перед богом.
Він допоміг їй підвестися і сів поруч неї. Потім вони довго розмовляли пошепки. Настала ніч, у темній церкві мигтіли золотаві вогники лампадок. І тільки тихий шепіт чути було біля каплиці св. Аврелії. Після кожної сумної, ледве чутної відповіді Марти довго лилася плавна мова абата. Коли вони обоє нарешті підвелися, здавалось, він відмовляв їй в якійсь ласці, що її вона палко просила у нього. Він підвів її до дверей і, підвищивши голос, сказав:
— Ні, запевняю вас, я не можу, краще буде, коли ви звернетесь до абата Бурета.
— Але мені такі потрібні ваші поради, — благально промовила Марта. — Мені здається, що з вами все мені буде легко!
— Ви помиляєтесь, — сказав він суворішим тоном. — Я боюся, навпаки, щоб напочатку моє керівництво не було вам на шкоду. Вірте мені, абат Бурет — це саме такий духівник, якого вам треба… Згодом, можливо, я дам вам іншу відповідь.
Марта скорилася. На другий день усі жінки, що ходили до церкви св. Сатюрнена, були дуже здивовані, побачивши Марту навколішках перед сповідальнею абата Бурета. Через два дні по тому весь Плассан говорив про це навернення. Дехто з лукавою усмішкою називав ім’я абата Фожа; загалом враження було чудове і, безумовно, на користь абата. Пані Растуаль в присутності всього комітету привітала пані Муре; пані Делангр вбачала в цьому нагороду дамам-патронесам за їхнє добре діло, перше благословення бога, що торкнувся серця єдиної з них, яка досі не виконувала релігійних обрядів; а пані де Кондамен відвела Марту вбік і сказала їй: