Завоювання Плассана
- Автор: Золя Эмиль
- Серия: Вершини світового письменства #13
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Євгенія Рудинська
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Завоювання Плассана». Краткое содержание книги:
— Знаєте, дорога моя, ви зробили правильно, це необхідно для жінки. Справді, коли буваєш на людях, треба, безперечно, ходити й до церкви.
Дивувалися тільки, що вона вибрала абата Бурета. Поважний священик сповідав тільки молодих дівчат. Дами вважали його «зовсім не цікавим». У четвер, в одному з кутків зеленої вітальні Ругонів, поки ще не прийшла Марта, говорили про це, і пані Палок своїм гадючим язиком підсумувала ці плітки.
— Абат Фожа добре зробив, передавши її іншому, — сказала вона з гримасою, що робила її ще бридкішою, — за спиною абата Бурета можна легко сховатися, не викликаючи підозри.
Коли Марта прийшла, Фелісіте поспішила їй назустріч, навмисне ніжно цілуючи її перед усіма присутніми. Сама вона примирилася з богом на другий день після державного перевороту. Вона вважала, що тепер абат Фожа міг би сміливо прийти в її зелену вітальню. Але він чемно відмовлявся, посилаючись на свою зайнятість і любов до самотності. Вона зрозуміла, що він готує собі тріумфальний вхід сюди на майбутню зиму. Тим часом успіх абата все зростав. В перші місяці у нього сповідалися тільки парафіянки з сусіднього овочевого ринку, усякі там продавщиці салату, і він спокійно слухав Їхню говірку, хоч і не завжди все розумів; тепер же по вівторках і п’ятницях, особливо після галасу, що зчинився навколо Притулку пречистої діви, він бачив навколішках перед своєю сповідальнею цілу юрбу багатих дам у пишних шовкових сукнях.
Коли Марта простодушно розповіла, що він не погодився її сповідати, пані де Кондамен утнула таку штуку: покинула свого духівника, головного вікарія церкви св. Сатюрнена, до краю його цим засмутивши, і демонстративно перейшла до абата Фожа. Такий блискучий успіх остаточно ввів абата у високі кола плассанського товариства.
Коли Муре довідався, що його дружина сповідалася, він сказав їй тільки:
— Певно, ти робиш щось лихе, коли маєш потребу розповідати про свої справи попам.
Під час цієї побожної метушні він якось відокремився від усіх, замкнувся у своїх звичках, у вузькому колі своїх інтересів. Коли дружина дорікнула йому за те, що він на неї скаржився, Муре відповів:
— Ти маєш рацію, я зробив дурницю. Не треба робити приємність людям, розповідаючи про свої прикрості. Я обіцяю тобі, що не потішу вдруге твоєї матері. Я думав над цим. Тепер хай на мене хоч стеля завалиться, дідька лисого, щоб я перед кимсь хникав.
І справді, відтоді він почав оберігати своє родинне життя, не лаяв ніколи ні перед ким своєї дружини, називав себе, як і колись, найщасливішою людиною. Така розсудливість не коштувала йому великих зусиль, бо цілком відповідала його постійному прагненню до спокійного життя. Він навіть перегравав, удаючи з себе педантичного буржуа, цілком задоволеного своїм життям. Марта відчувала роздратування чоловіка лише по його нервовій ході. Цілими тижнями він не чіпав її, засипаючи своїми насмішками дітей і Розу, кричав на них з ранку до вечора за найменші провини. Її ж він ображав тільки такими злісними натяками, що їх могла зрозуміти лише вона.
Досі Муре був тільки ощадливим, тепер він став скупим.
— Безглуздо, — бурмотів він, — отак витрачати гроші, як ми це робимо. Б’юсь об заклад, що ти все віддаєш своїм негідницям. Досить того, що ти витрачаєш на них свій час. Слухай, люба моя, я даватиму тобі на господарські витрати сто франків на місяць. А якщо ти хочеш подавати милостиню дівкам, які того не варті, бери з тих грошей, що я даю тобі на одежу.
Він додержав слова: наступного місяця він відмовив їй у парі черевиків під тим приводом, що це порушує його бюджет і що він її попереджав. Але якось увечері, прийшовши в спальню, Марта побачила, що він гірко плаче. Вся властива їй добрість прокинулась в ній; вона обняла його, благаючи поділитися з нею своїм горем. Але він вирвався з її рук, сказав, що він зовсім не плакав, що у нього мігрень і від цього червоні очі.
— Чи не думаєш ти, — закричав він, — що я такий дурний, як ти, щоб розпускати нюні!
Вона була ображена. На другий день він удав з себе дуже веселого. За кілька днів по тому, коли після обіду ввечері абат Фожа і його мати зійшли вниз, Муре відмовився грати в пікет; у нього нема настрою, заявив він.
В наступні дні він знаходив інші відмовки, отже, партії в пікет припинились. Всі виходили на терасу, Муре сідав навпроти дружини та абата і брав участь у розмові; він вставляв слово при кожній нагоді і намагався говорити якомога довше. Пані Фожа за кілька кроків від нього мовчки сиділа в затінку, як ті міфічні істоти, що стережуть скарб з відданістю собаки.