Завоювання Плассана

Розмова урвалася. Абат не відповів нічого і втупив свій погляд кудись у далечінь. Марта подумала, що він образився, і сама була дуже засмучена брутальністю свого чоловіка. Через хвилину, неспроможна терпіти цю важку мовчанку, вона, не знаючи, як краще знову почати розмову, сказала просто:

— Отже, вирішено. Роза допоможе вашій матері прибрати в тих двох кімнатах… Мій чоловік думав тільки про те, щоб вам було зручно; та коли ви цього самі бажаєте, не будемо ж ми перешкоджати вам розпоряджатися вашим помешканням, як ви самі схочете.

Коли Муре залишився на самоті з дружиною, він вибухнув гнівом:

— Далебі, я не розумію тебе. Коли я здав абатові кімнати, ти сердилась, не хотіла нікого пускати до нас, а тепер, якщо абат поселить тут всю свою рідню, всю цю шушваль, аж до троюрідних братів, ти йому тільки спасибі скажеш. Я ж тебе, здається, смикав за сукню. Хіба ти цього не відчула? Це ж було ясно, я не хотів пускати цих людей… Воші нечесні люди.

— Звідки ти можеш це знати? — вигукнула Марта, обурена його несправедливістю. — Хто тобі це сказав?

— Ет! Сам абат Фожа… Так, так, я чув одного разу, як він розмовляв з своєю матір’ю.

Марта пильно подивилася на нього.

Почервонівши трохи, він пробурмотів:

— Зрештою, я знаю, цього досить… Сестра — бездушна тварюка, а її чоловік — негідник. Не вдавай з себе ображеної королеви: це їхні власні слова. Зрозумій, що я не хочу, щоб ця зграя жила в моєму домі. Стара спершу не хотіла й чути про свою дочку. Тепер абат говорить інше. Не знаю, що могло змінити його думку. Мабуть, знов якісь хитрощі. Вони йому на щось потрібні.

Марта знизала плечима і дала йому волю кричати. Він наказав Розі, щоб вона не прибирала кімнат; але Роза корилася тепер тільки господині. Протягом п’яти днів гнів його виливався в гірких словах, в гнівних докорах. При абаті він тільки дувся, не наважуючись відкрито нападати на нього. Кінець кінцем, як завжди, він знайшов, чим себе заспокоїти. Його глузування тепер було спрямоване на майбутніх пожильців. Він затяг ще тугіше свій гаманець, став іще відлюдкуватіший і цілком поринув у свої егоїстичні інтереси. Коли одного жовтневого вечора з’явилося подружжя Трунт, він тільки сказав:

— Чортзна-що! Які паскудні пики! У них підозрілий вигляд.

Видно було, що абат Фожа не дуже хотів, щоб його сестру і зятя побачили в день їхнього приїзду. Мати очікувала на них на порозі вхідних дверей. Побачивши, що вони проминули площу Супрефектури, вона одразу насторожилася, кидаючи неспокійні погляди позад себе у передпокій і в кухню. Але їй не пощастило. Тільки-но Труші ввійшли, як Марта, що збиралася йти з дому, разом з дітьми прийшла з саду.

— Ах! От і вся родина зібралася, — сказала вона з ласкавого усмішкою.

Пані Фожа, яка завжди так добре володіла собою, трохи збентежилася і пробелькотіла щось невиразне у відповідь. Кілька хвилин усі мовчки стояли в передпокої, оглядаючи одне одного. Муре швидко збіг на ганок. Роза стояла як укопана на порозі кухні.