Завоювання Плассана

Фелісіте лицемірно відповіла:

— Якщо ви хочете, я поговорю з Мартою. Але це може її образити. Такі речі повинні лишатися між подружжям. Та я не тривожусь, бо знаю, що ви зумієте відновити в домі спокій, яким ви так пишалися.

Муре похитав головою, опустивши очі, і почав знову:

— Ні, я себе знаю, я кричу, але з цього нічого не виходить. По суті, я слабкий як дитина… Даремно думають, що жінка корилася мені в усьому. Якщо вона часто робила так, як я хотів, то це тому, що їй було байдуже — зробити так чи інакше. Незважаючи на всю свою лагідність, вона дуже вперта… Ну що ж, я постараюся вплинути на неї.

Потім, підвівши голову, він додав:

— Краще б я нічого вам не розповідав; ви нікому про це не скажете, правда?

На другий день Марта зайшла до матері. Набравши суворого вигляду, Фелісіте сказала:

— Ти даремно, доню, так погано поводишся з чоловіком… Я бачила його вчора, він дуже роздратований. Я добре знаю, що в нього багато смішних рис, але це не привід для того, щоб занедбати домівку.

Марта пильно подивилася на матір.

— Ах, він скаржився на мене! — різко сказала вона. — Краще б він мовчав, я ж не скаржусь на нього.

І вона заговорила про інше. Але пані Ругон звернула розмову знову на її чоловіка, розпитуючи про абата Фожа.

— Скажи мені, може, Муре не любить абата і сердиться на тебе через нього?

Марта дуже здивувалася.

— Навіщо вигадувати таке! — промовила вона. — Чого б це моєму чоловікові не любити абата Фожа? Принаймні мені він ніколи нічого не сказав такого, щоб я могла це запідозрити. Він і вам нічого такого не казав, правда?.. Ні, ви помиляєтесь. Він сам пішов би по них нагору, якби абатова мати не прийшла зіграти з ним партію в пікет.

І справді, Муре жодним словом ні разу не натякнув на абата Фожа. Часом він трохи різко жартував з нього, приплутуючи його ім’я до глузування з побожності, яким він мучив дружину. Оце й усе.

Якось уранці він голився і крикнув Марті:

— Якщо підеш сповідатися, люба моя, то візьми собі за духівника абата. Принаймні тоді твої гріхи не вийдуть за межі дому.

Абат Фожа сповідав по вівторках і п’ятницях. В ці дні Марта не ходила до церкви св. Сатюрнена, вона казала, що не хоче його турбувати, але ще більше стримувала її якась боязка соромливість, що охоплювала її, коли вона бачила його у стихарі, від якого йшов ледве відчутний запах ризниці. Якось у п’ятницю вона пішла разом з пані де Кондамен подивитись, як посувається робота в майбутньому Притулку пречистої діви. Робітники закінчували фасад. Пані де Кондамен голосно висловила своє невдоволення, заявивши, що прикраси жалюгідні, позбавлені смаку; на її думку, треба було б поставити дві легкі колони із стрілчастою аркою, щось оригінальне й побожне водночас, якийсь архітектурний утвір, що зробив би честь комітетові дам-патронес. Марта спочатку не погоджувалася з нею, але все-таки нарешті визнала, що фасад справді дуже непоказний. А оскільки пані де Кондамен дуже на цьому наполягала, вона пообіцяла того ж таки дня поговорити з паном Льєто. Щоб додержати слова, вона по дорозі додому зайшла в собор. Була четверта година, і архітектор щойно пішов. Коли вона спитала абата Фожа, ключар сказав їй, що він сповідає в каплиці св. Аврелії. Тільки тоді вона згадала, який сьогодні день, і сказала, що не може чекати. Проте, минаючи каплицю св. Аврелії, вона подумала, що абат міг її побачити. Насправді ж її охопила якась дивна кволість. Вона сіла біля каплиці, спершися на грати. І залишилась там.