Життя, Всесвіт і все суще
- Автор: Адамс Дуглас Ноэль
- Серия: Путівник по Галактиці для космотуристів #3
- Язык: украинский
- Переводчик: Іван Яндола
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Життя, Всесвіт і все суще». Краткое содержание книги:
Проте, на жаль, коли ось-ось мали отримати довгожданий результат, Землю знищили кораблі вогонів, космічного племені, які розчищали шлях для прокладення гіперпросторової магістралі. Врятувалися тільки двоє землян. Артура Дента в останню мить урятував від загибелі його приятель Форд Префект, який, хоч і жив у англійському містечку Гілдфорд, але насправді був вихідцем з дальньої околиці Галактики. Завдяки суперздібностям Префекта їх підбирає космічний корабель «Золоте серце», в якому мандрує колишній президент Галактики Зафод Біблброкс разом із своєю супутницею, колишньою землянкою Трилліан. їм прислужує робот Марвін, меланхолік, що перебуває у стані хронічної депресії. Зазнавши багатьох карколомних пригод і побувавши в усіх кінцях Галактики, Артур Дент на машині часу попадає на Землю за два мільйони років до того, як вона буде знищена вогонами…
— Здається, що я знаю… — почала Трилліан.
— Ш-ш-ш-ш! — стривожено цитьнув Слартібартфаст і своєю худою, тремтячою рукою поманив їх відступити далі, в тінь дерев.
Ураз, як і колись на стрічці, по стежці, що збігала вниз пагорба, показалися вогники, та на цей раз танцюючі промені були не від гасових каганців, а від електричних ліхтариків. Сама по собі зміна не разюча, та від кожної нової деталі у наших мандрівників волосся ставало сторч. На цей раз не чутно було чудових мелодійних пісеньок про квіти, про польові роботи та про дохлих собак, а тільки приглушені голоси, які вели гарячу спірку.
Один із вогнів поповз по небу з повільною ваговитістю. Артура цупко схопив напад клаустрофобії, тепле пахуче повітря застряло в горлі корком.
Через кілька секунд показався ще один загін. Він наближався з другого боку темного пагорба. Кріккітяни просувалися поквапом і цілеспрямовано, обмацуючи місцевість навколо себе променями ліхтариків.
Явно, що обидва загони сходилися і не тільки один з одним. Вони свідомо рішуче зближалися в одній місцині, саме в тій, де стояв Артур та його товариші.
Артур почув легкий шерех, то Форд Префект скинув до плеча свою громихівку, потім тихий плаксивий кашель — Слартібартфаст підняв свою. Він відчув холодну, незвичну вагу своєї зброї і тремтячими руками підняв її.
Він став незграбно намацувати запобіжник, щоб зняти його, а потім перевести перемикач громихівки на найпотужніші набої. Його так трясло, що якби зараз він пальнув у кого-небудь, то висмалив би на тілі нещасного свій підпис.
І тільки Трилліан не підняла свою рушницю. Вона звела свої брови, опустила їх і замислено закусила губу.
— Вам не спадало на думку… — почала вона, та в цю мить її супутникам було не до розмов.
Темінь за їхніми спинами прорізав промінь світла. Рвучко повернувшись, вони уздріли третій загін кріккітян, який шукав їх з ліхтариками.
Громихівка Форда Префекта злісно дзявкнула, та полум'я шугонуло назад і вибило зброю з його рук.
Одну мить усі були скуті страхом, час на секунду завмер, чекаючи, що хтось іще вистрелить.
Та секунда минула, а ніхто так і не вистрілив.
Блідолиці кріккітяни оточили мандрівців, і вони опинилися в колі тремтливого світла кишенькових ліхтариків.
Бранці дивилися на тих, хто їх полонив, а ті дивилися на бранців.
— Вітаю, — заговорив один з тих, хто полонив, — даруйте мені, та ви… чужоземці?
Розділ 28
А тим часом далеко звідси, на багато мільйонів миль далі, аніж може собі уявити наш з вами розум, Зафода Біблброкса охопила нудьга.
Він лагодив свій корабель — тобто з неослабною цікавістю спостерігав, як його ремонтує робот-ремонтник. І тепер його корабель знову був одним з наймогутніших та найнезвичайніших зорельотів на світі. Він міг податися куди завгодно, зробити що завгодно. Зафод погортав якусь книжку, та тут же жбурнув її в куток. її він уже читав.
Зафод пішов до вузла зв'язку і ввімкнув вседіапазонний висилач термінових повідомлень.
— Хоче хто-небудь хильнути? — кинув він у мікрофон.
— Тобі що, терміново закортіло випити, хлопе? — проскрипів голос з протилежного кінця Галактики.
— Содова чи тонік у тебе є? — продовжував Зафод.
— Іди ти кометі під хвіст.
— Годі, годі,— буркнув Зафод і вимкнув висилача. Він зітхнув і плюхнувся у фотель. Потім звівся на рівні і подибав до комп'ютерного монітора. Понатискав на клавіші. По екрану посипалися бульбашки, проковтуючи одна одну.
— Глить! — підбадьорював Зафод, — так ти ще й тіка-а-а-аєш! Глить її!
— Привіт, — бадьоро озвався комп'ютер через хвилину, — ти набрав три очки. Твій рекорд — сім мільйонів п'ятсот дев'яносто сім тисяч двісті…
— Годі, годі,— перебив Зафод і вимкнув комп'ютер.
Він знову сів у фотель. Погрався олівцем. Це заняття потихеньку стало втрачати свою привабливість.
— Годі, годі,— сказав він і ввів до комп'ютера цей раунд очок, а також свій рекорд.
Корабель помчав по Всесвіту, і зірки злилися в суцільне марево.
Розділ 29
— Скажіть, будь ласка, — сказав худющий, блідолиций кріккітянин, який виступив із рядів своїх сородичів і тепер переступав з ноги на ногу в колі світла. Свою стрільбу він тримав так, ніби вона була не його власна, а її власник попросив потримати її, поки він збігає кудись на хвилинку, — чи вам що-небудь відомо про так звану «рівновагу в природі»?
Відповіді від бранців він не одержав, якщо не рахувати нерозбірливого бурмотіння і мимрення. Промінь ліхтарика ковзав по їхніх обличчях. А високо в небі, в зоні роботів, Повелителі продовжували свою темну справу.