Трансгалактичний розвідник
- Автор: Брошкевич Ежи
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: Видавництво дитячої літератури “Веселка”
- Переводчик: Ростислав Дуб
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Трансгалактичний розвідник». Краткое содержание книги:
Минає 862 рік Нової Космічної Ери, тобто 862 рік, відколи люди вперше ступили на поверхню Марса. За цей час вони освоїли всі планети сонячної системи — упоралися і з пустелями Марса, і з формаліновими болотами Венери, і з бурями Нептуна, і з надмірною радіацією Сатурна. Тепер людству стала тісна сонячна система, як колись стала тісна Земля. І ось екіпаж сміливців на штучній механопланеті вирушає за межі сонячної системи — в сузір’я Центавра…
Запрошуємо вас, діти, хоч заочно стати учасниками цієї подорожі — ви будете свідками багатьох цікавих і незвичайних пригод.
У першому з’явилися Йон і Алька. Вони були й досі страшенно бліді. Синці під очима, сліди крові у куточках вуст і в ніздрях свідчили про те, що вони летіли без охоронних комбінезонів.
Алик кинувся до них. Він біг наосліп, бо очі мав повні сліз.
— Ви є… — шепотів він, думаючи, що кричить. — Ви є…
Всі троє обнялися за плечі.
Ту мить з другого виходу з’явився Робик. Як завжди, він був спокійний і усміхнений. Через те, що ніс космольота, в якому летів Робик, лизнуло позитронове полум’я, то не обійшлося без втрат. Він обпік собі обличчя й ліве плече, а також соромливо ховав за спину ліву руку.
Побачивши, що люди дивляться на нього, він чемно вклонився й сказав:
— Добридень. Все-таки ми уникнули небезпеки.
І скромно став біля Йона, який тільки й спромігся сказати: “Ох, Робику”.
Тоді обидва пілоти — Марім і Орм — вийшли наперед. Слово взяв старший за віком Марім:
— Від імені екіпажу “Альфи” й “Бети”, тобто від постійного екіпажу механопланети з Десятої Тисячі, що називається “Першим Розвідником”, складаю подяку присутнім тут Йонові Сого, Альці та Аликові Роям за те, що вони врятували усім нам життя. Одночасно повідомляю Головну Базу і пропоную всіх трьох нагородити орденом Сонячної Зірки.
Йон і близнята були приголомшені. Їх нагородять Сонячною Зіркою? Дадуть легендарний орден космічних рятівників?
Перша отямилась Алька.
— Дякуємо, — сказала вона.
— Увага! — озвався “Розвідник”. — Прошу до обіду. Вже подано до столу.
Тоді в Головній Камері зчинився гамір і сміх. Батьки схопили дігей в обійми. Потім до них кинулися інші. Єронім Брошкідзе зворушено засопів. Володимира Альф’єрі так ніжно поцілувала Йона, що той аж завмер із захвату. Це страшенно розсердило Альку. Вона люто блиснула очима.
— Вийшла неймовірна дурниця, — мовила вона таким голосом, що на хвилю всі затихли, а Марім спантеличено спитав, яка саме.
Дівчина була справді сердита.
— Чи хтось подумав про те, щоб узяти зразки метеорів, що поглинають радіохвилі? — спитала вона з убивчою ввічливістю.
Всі майже злякано перезирнулися. Ніхто не подбав про це. Спочатку було не до того, а потім не мали часу.
— Ось так, — вела далі Алька. — Зразків немає. А Чорна Ріка втекла, і друга така нагода вже не випаде. Це велика втрата для геології.
“Ох кляте ж дівчисько, — захоплено подумав Йон. — Просто як з предковічних часів”.
Але тепер у їхню розмову втрутився сам “Розвідник”. Він увімкнув гучномовці — і Головна Камера сповнилася божевільного галасу, крику, белькотання, стогону тисяч розпачливих голосів.
Незчисленні Чандри гукали: “Спокійно, Йоне”, сто Марімів кричало: “Увага на Тритоні”, сто Роїв кликало “Альфу”, ще хтось казав про сектор АМ 168, 13-а, цьому галасові вторували якісь ще незрозуміліші крики, зітхання і невпинний Альчин сміх.
— Тихо! — сердито крикнув Алик.
Усе затихло. “Розвідник” вимкнув гучномовці.
Алик посміхнувся до сестри.
— Тепер я пригадую собі, — похвалився він, — що під час битви звелів був “Розвідникові” взяти зразки.
Алька мовчала. Зате астрогеологи Сент Бірум і Еріка Вос радісно кинулись до Алика.
— Скільки їх є? — схвально спитала Еріка.
До астрогеологів приєдналися акустики й зв’язківці.
— Скільки їх є? — збентежився Алик. — Не пам’ятаю добре.
Він глянув угору й спитав:
— Скільки їх, “Розвіднику”?
— Дві і три, — відповів голос. — Разом п’ять.
— Чого п’ять?
— П’ять тонн, — пояснив “Розвідник”.
У Головній Камері знову зчинився сміх і гамір. Здавалось, цьому не буде кінця. Тоді голос “Розвідника” лагідно нагадав:
— Увага! Холоне обід.
У камері загукали: “Їсти!”, і стрічка транспортера рушила в бік терас-їдалень.
Йон ще на хвилинку зостався в Камері. Він притримав Альку та Алика, і всі троє підійшли до Робика.
— Робику, — мовив Йон.
— Слухаю, Йоне.
— Ти молодець.
— Це правда, — підтвердила Алька.
Робик усміхнувся.
— Я сьогодні не завжди був такий.
— Ох, то все дрібниці! — мовив Алик.
— У кожному разі все скінчилося гаразд, — сказав Робик, — хоч я замалим… не зник.
— Ох, Робику, — засоромлено шепнув Алик. — Ти ж знаєш, які ми, люди, недосконалі.
Робик засміявся.
— Ідіть їсти.
— А ти? — спитала Алька.
— Я… — збентежився він, — я мушу полагодити собі ліву руку. По обіді зустрінемось коло басейну. Гаразд?
— Гаразд, — гукнули діти.
Робик провів їх поглядом, аж поки вони з’їхали з вежі, потім став на квадрат швидкісного ліфта й зник.