Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі
- Автор: Левитт Стивен Дэвид, Дабнер Стивен Дж
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7279-44-
- Переводчик: Владимир К. Горбатько
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі». Краткое содержание книги:
Що небезпечніше: вогнепальна зброя чи басейн? Що спільного між Ку-клукс-кланом і ріелторами? Що робить батьків ідеальними? Відповіді на ці та інші несподівані запитання дають у своїй книжці «Фрікономіка» американський економіст Стівен Левітт і журналіст Стівен Дабнер. Проте це не просто захопливі й оригінальні пояснення. Це серйозний економічний аналіз із масштабними статистичними даними, які автори збирали протягом багатьох років. «Фрікономіка» дає змогу поглянути на звичні речі під іншим кутом зору, а також зрозуміти, що ми часто плутаємо причину й наслідок і стаємо на ті позиції, які є для нас зручними, а не об’єктивними.
Тому в ситуації, коли кількість убивств уже зашкалювала, копи Біла Бреттона почали боротися з тими порушеннями, з якими ніхто раніше не боровся: з перестрибуванням через турнікети в метро, з агресивним жебрацтвом, зі справлянням малої потреби на вулицях, з «миттям» лобового скла брудною ганчіркою, поки водій не зробить відповідну «пожертву» тощо74.
Більшість мешканців Нью-Йорка схвально поставилися до цієї кампанії. Але особливо припала їм до вподоби ідея про те, що запобігання дрібним правопорушенням перекриває кисень кримінальним елементам, енергійно пропагована Джуліані та Бреттоном. Сьогоднішній стрибун через турнікет може виявитися особою, розшукуваною за вчорашнє вбивство. Наркоман, що справляє малу потребу в алеї, можливо, якраз збирався когось пограбувати.
І коли рівень насильницької злочинності почав різко знижуватися, зраділі мешканці Нью-Йорка співали осанну своєму меру — уродженцю Брукліна, що вирізнявся дещо театралізованою поведінкою, та довгообразому керівнику нью-йоркської поліції із сильним бостонським акцентом. Але ці двоє вольових чоловіків не змогли поділити між собою славу. Невдовзі після того як рівень злочинності в місті різко впав, на обкладинку журналу «Тайм» потрапив Бреттон, а не Джуліані. Бреттона змусили піти у відставку. Комісаром поліції він пробув лише двадцять сім місяців.
У період зниження рівня злочинності в 1990-ті Нью-Йорк був беззаперечним новатором у галузі тактики охорони правопорядку, а його мешканці стали свідками наймасштабнішого його падіння серед усіх великих міст Америки. Показник умисних убивств впав з 30,7 на 100 000 осіб у 1990 році до 8,4 на 100 000 у 2000 році, тобто зменшився на 73,6 %. Проте ретельний аналіз фактів свідчить, що вищезгадані новаторські стратегії поліції лише незначною мірою посприяли цьому гігантському обвалу.
По-перше, зниження рівня злочинності почалося в Нью- Йорку ще з 1990-х років. Станом на кінець 1993 року показник майнових та насильницьких злочинів, включно з умисними вбивствами, уже впав на 20 %. А Рудольф Джуліані став мером (і призначив Бреттона керівником поліції) лише в 1994 році. Рівень злочинності вже знижувався повним ходом іще до того, як ці двоє встигли обійняти свої посади. І це падіння тривало довго після того, як Бреттона відправили у відставку.
По-друге, нові стратегії охорони правопорядку супроводжувалися значно важливішою зміною, що відбулася тоді в поліції: вони були підкріплені різким збільшенням кількості полісменів. З 1991 по 2001 роки кількість працівників нью-йоркської поліції зросла на 45 %, тобто втричі перевищила середній показник по країні. Як уже зазначалося вище, збільшення кількості правоохоронців — незалежно від нових стратегій — справді спричинило зниження рівня злочинності. За традиційними обчисленнями, таке величезне зростання чисельності працівників нью-йоркської поліції мало б забезпечити зниження рівня злочинності в місті на 18 % стосовно середньостатистичного загальнонаціонального показника. Якщо відняти ці 18 % від показника зменшення кількості умисних вбивств у Нью-Йорку, не зважаючи таким чином на кадровий бум у поліції, то Нью-Йорк уже не буде національним лідером зі своїми 73,6 %, а скотиться десь до середини загального списку. Насправді значну кількість нових полісменів найняв Девід Дінкінс — мер, який зазнав поразки від Рудольфа Джуліані. Дінкінс відчайдушно намагався забезпечити собі голоси законослухняних громадян, будучи свідомим того, що його опонентом буде Джуліані, колишній федеральний прокурор. (Ці двоє чоловіків уже змагалися один з одним чотири роки тому). Тому ті, хто бажають віддати Джуліані належне за зниження рівня злочинності, можуть все ж зробити це, бо саме його репутація борця за правопорядок змусила Дінкінса наймати додаткових поліцейських. Зрештою, звичайно, збільшення їх чисельності допомогло всім, але воно допомогло Джуліані значно більшою мірою, аніж Дінкінсу.
Найбільш нищівним для твердження, що нова тактика нью-йоркської поліції спричинила радикальне зниження рівня злочинності, є один простий, але часто ігнорований факт: протягом 1990-х цей показник упав повсюдно, а не лише в Нью-Йорку. У кількох містах спробували запровадити таку саму тактику правоохоронної діяльності, як і в Нью-Йорку, та, безумовно, без такого запалу. Навіть у Лос-Анджелесі — місті, відомому поганою роботою своїх правоохоронців, рівень злочинності впав приблизно на такий самий відсоток, як і в Нью-Йорку після збільшення кількості полісменів.
Було б безглуздо стверджувати, що розумна тактика охорони правопорядку не йде на користь суспільству. Безперечно, треба віддати належне Білу Бреттону за активізацію діяльності нью-йоркської поліції. Але існує дуже мало свідчень того, що його стратегія була панацеєю від протиправної діяльності — як він та засоби масової інформації намагалися нас запевнити. Нашим наступним кроком буде подальше визначення впливу інноваційних стратегій поліції — наприклад, у Лос-Анджелесі, де Бреттон став керівником поліції наприкінці 2002 року. Належним чином запровадивши ті самі інновації, якими він уславився в Нью-Йорку, Бреттон тим часом заявив, що його пріоритетом буде більш приземлене завдання: знайти кошти для того, щоб найняти на роботу тисячі нових полісменів.