Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі
- Автор: Левитт Стивен Дэвид, Дабнер Стивен Дж
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7279-44-
- Переводчик: Владимир К. Горбатько
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі». Краткое содержание книги:
Що небезпечніше: вогнепальна зброя чи басейн? Що спільного між Ку-клукс-кланом і ріелторами? Що робить батьків ідеальними? Відповіді на ці та інші несподівані запитання дають у своїй книжці «Фрікономіка» американський економіст Стівен Левітт і журналіст Стівен Дабнер. Проте це не просто захопливі й оригінальні пояснення. Це серйозний економічний аналіз із масштабними статистичними даними, які автори збирали протягом багатьох років. «Фрікономіка» дає змогу поглянути на звичні речі під іншим кутом зору, а також зрозуміти, що ми часто плутаємо причину й наслідок і стаємо на ті позиції, які є для нас зручними, а не об’єктивними.
Протягом першої половини двадцятого століття показники насильницької злочинності у Сполучених Штатах були здебільшого стабільними. Але на початку 1960-х вони почали зростати. У ретроспективі тепер уже ясно, що одним із найважливіших чинників, які штовхали цю тенденцію вгору, була більш поблажлива система правосуддя63. У 1960-ті кількість ухвалених обвинувальних вироків знизилась, а ті злочинці, які все ж таки опинялися за ґратами, відбували там коротші терміни. Ця тенденція частково пояснювалася розширенням прав обвинувачуваних, і дехто почне стверджувати, що це було вже давно на часі. (Інші ж наполягатимуть, що розширення зайшло аж надто далеко). Водночас політики ставали дедалі толерантнішими до порушників закону: «Через страх, що тебе вважатимуть расистом, — написав колись економіст Гері Беккер, — бо афроамериканці й латиноамериканці скоюють непропорційно велику кількість правопорушень». Тому якби ви були в ті часи індивідом, схильним до скоєння злочину, усі обставини складалися б на вашу користь: невисока ймовірність бути засудженим і коротший термін ув’язнення — якщо ви все ж таки потрапили б за ґрати. Оскільки кримінальники реагують на стимули з такою самою готовністю, як і будь-хто інший, результатом вищеописаного став різкий сплеск злочинності.
Знадобилося трохи часу та багато політичного збурення, щоби врешті-решт ці стимули обмежити й згорнути. Злочинців, яких раніше відпускали (за правопорушення, пов’язані з наркотиками) або призначали виконання призначеного покарання умовним, почали натомість саджати до в’язниць. У період між 1980 та 2000 роками кількість людей, яких відправляли до в’язниць за незаконні оборудки з наркотиками, зросла в п’ятнадцять разів. Злочини, особливо насильницькі, почали каратися довшими термінами ув’язнення. Загальний ефект був вражаючим. На 2000 рік у в’язницях перебували понад два мільйони осіб, приблизно вчетверо більше, аніж 1972 року. Половину з них було ув’язнено протягом 1990-х64.
Статистика, що пов’язує посилення покарання зі зниженням рівня злочинності, є надзвичайно переконливою. Виявилося, що триваліші терміни тюремного ув’язнення діють і як запобіжний захід (для потенційних правопорушників на свободі), і як профілактичний (для тих, хто вже встиг опинитися за ґратами). Хоч якою б логічною така залежність здавалася, деякі кримінологи цю логіку заперечували. У науковому дослідженні 1977 року під назвою «Про користь мораторію на спорудження в’язниць» зазначалося, що рівень злочинності має тенденцію до зростання тоді, коли показники ув’язнень є високими. Наприкінці дослідження був зроблений висновок про те, що зменшення кількості ув’язнень неодмінно сприятиме зниженню рівня злочинності65. (На щастя, тюремники не відчинили ні сіло ні впало двері камер у своїх в’язницях і не повсідалися чекати, поки він не знизиться. Політолог Джон Дж. Ділуліо-молодший згодом прокоментував: «Вочевидь, треба мати диплом з кримінології, щоб засумніватися в тому, що перебування небезпечних кримінальників за ґратами сприяє зниженню рівня злочинності»66).
Аргументація «Мораторію» ґрунтується на тій засадничій помилці, коли кореляцію плутають із причинно-наслідковим зв’язком. Розгляньмо такий паралельний аргумент: мер великого міста спостерігає, як його мешканці шаленіють від радості, коли їхня команда перемагає у щорічному чемпіонаті США з бейсболу. Мер натхненний цим взаємозв’язком (як і автор «Мораторію»), але не бачить його спрямованості. І наступного року видає постанову, згідно з якою мешканці його міста мають розпочинати святкування перемоги в чемпіонаті ще до того, як здійснюється перший кидок, бо в його затьмареній голові панує переконання, що це дійство має забезпечити перемогу.
Безумовно, існує багато причин негативного ставлення до різкого зростання кількості ув’язнених. Не всім до вподоби той факт, що значний відсоток американців, особливо чорношкірих, перебувають за ґратами. Тюрми ані на крок не наближають нас до усунення глибинних причин злочинності, які є складними й різноманітними. І, насамкінець, в’язниці навряд чи є дешевим варіантом розв’язання проблеми: утримання за ґратами однієї людини коштує 25 000 доларів на рік. Але якщо мета полягає в знаходженні причини різкого падіння рівня злочинності у 1990-ті роки, то ув’язнення, безперечно, буде однією з основних відповідей на це запитання. Бо на ув’язнення припадає приблизно третина загального зниження рівня злочинності.