Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі

Ще одним важливим методом боротьби зі злочинністю — і однією з головних тем вечірніх новин — був викуп зброї у населення. Пригадуєте картинку: загрозлива блискучо-чорна купа стрілецької зброї, а біля неї стоять мер міста, керівник поліції та місцеві активісти? Вони отримували змогу покрасуватися на публіку, але іншої більш-менш істотної користі від викупу не було. Зброя, яку здавали в обмін на гроші, виявлялася або старовинним родинним мотлохом, або просто металоломом. Тим, хто здавав її, платили по 50 або 100 доларів, а одного разу в Каліфорнії в обмін на зброю людям запропонували три години безкоштовної психотерапії — не надто адекватний стимул для осіб, які планують скористатися своїм пістолетом за призначенням80. Крім того, кількість зданої зброї неможливо було навіть порівняти з кількістю нової, що відразу ж з’являлася на ринку. Зважаючи на кількість пістолетів у Сполучених Штатах та кількість умисних убивств, що скоюються щороку, імовірність того, що зданий за гроші конкретний пістолет був використаний того ж року для вбивства, становить 1 до 10 000. «Урожайність» типової програми викупу нелегальної зброї становить менше 1000 одиниць вогнепальної зброї. Отже, імовірність того, що така програма здатна запобігти одному вбивству, дорівнює одній десятій. Цього недостатньо навіть для мізерного впливу на зниження рівня злочинності81.

Існує ще й такий контраргумент: мовляв, потрібно, щоб на вулицях було іще більше зброї — але в руках «правильних» людей (звісно, типу вищезгаданої школярки, а не грабіжника). Головним пропагандистом цієї ідеї є економіст Джон Р. Лотт-молодший. Його візитівкою стала книжка «Більше зброї — менше злочинів» (More Guns, Less Crime), у якій він стверджує, що кількість насильницьких злочинів знизилася в тих місцевостях, де законослухняним громадянам дозволили носіння зброї82. Така гіпотеза може видатися дивною, але в ній є раціональне зерно. Якщо злочинець усвідомлює, що його потенційна жертва може бути озброєною, то, цілком можливо, це застереже його від скоєння правопорушення. Противники права на носіння пістолетів називають Лотта «ідеологом зброї», а сам він мимоволі прийняв на себе удар у суперечках про вогнепальну зброю. Свої проблеми Лотт ускладнив тим, що вигадав псевдонім Мері Рош, аби захищати свою гіпотезу під час дебатів в інтернеті. Рош, яка називалася колишньою студенткою Лотта, вихваляла інтелект свого викладача, його об’єктивність та харизму. «Мушу сказати, що він був найкращим викладачем, який мені коли-небудь траплявся», — писала вона (чи він?). «З його лекцій неможливо було зробити висновок, що він є ідеологом “правих поглядів”… У нас була група студентів, які намагалися записатися на всі предмети, де він викладав. Лотту зрештою довелося порадити нам відвідувати лекції інших викладачів також, щоб ознайомитися з інакшими підходами до викладу матеріалу, що стосувався нашого майбутнього фаху»83. А потім з’явилося бентежне звинувачення у тому, що Лотт фактично вигадав деякі дослідницькі дані на підтвердження своєї теорії «більше зброї — менше злочинів». Незалежно від того, були ці дані фальшивими чи ні, беззаперечно цікава гіпотеза Лотта видається безпідставною. Коли інші дослідники спробували перевірити його висновки, то виявили, що закони, які давали право на носіння зброї, жодним чином не сприяли зменшенню рівня злочинності84.