Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
«Якщо таке (забезпечуване заставою. — Авт.) зобов’язання ще не виникло, право застави не виникає, незважаючи на укладення договору застави і навіть передання предмета застави заставодержателю. Наприклад, за договором банківського кредиту право застави виникає після фактичного одержання суми кредиту боржником» (п. 8 роз’яснення Вищого господарського суду «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з застосуванням Закону України «Про заставу» [396]).
2. У новому Цивільному кодексі положення про забезпечення лише дійсної вимоги (ч. 2 ст. 548 ЦК) також відірване від правила про можливість забезпечення заставою майбутньої вимоги (ст. 573 ЦК). Це могло б і надалі ускладнювати тлумачення відповідних положень законів. Запобігти цьому допомагають найновіші закони. Частина третя ст. 3 Закону «Про іпотеку» [197] передбачає можливість забезпечення іпотекою «виконання дійсного зобов’язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності». Отже, укладення іпотечного договору до набрання чинності договором, що є підставою забезпечуваного іпотекою зобов’язання, може бути підставою для оспорювання іпотечного договору, але зобов’язання, що виникло на підставі уже чинного договору, може забезпечуватись іпотекою.
Більш ліберальні правила встановлені стосовно забезпечення майбутньої вимоги частиною першою ст. 22 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Тут зазначається можливість забезпечення обтяженням (в тому числі заставою) рухомого майна «виконання боржником дійсної існуючої вимоги або вимоги, яка може виникнути в майбутньому», що не виключає укладення договору про встановлення забезпечення, в тому числі шляхом застави рухомого майна, до набрання чинності (до укладення) договором, на підставі якого виникає забезпечуване заставою зобов’язання.
3. Викладене потребує деякого коригування господарської практики, що склалася стосовно застави нерухомого майна. Багато кредиторів вважають за необхідне укладати договори застави до того, як буде укладено договір, що стане підставою зобов’язання, яке забезпечується заставою. Це стосується в першу чергу банків, які укладають в якості кредиторів кредитні договори з позичальниками. Укладення договорів застави до того, як виникне забезпечуване нею зобов’язання, обумовлене, зокрема, небезпечністю використання в таких випадках правової конструкції правочину під відкладальною умовою. Можна було б укладати кредитний договір з умовою про те, що зобов’язання на його підставі виникає з моменту настання відкладальної умови — укладення договору застави (ст. 212 ЦК). Але ж відкладальною умовою може бути лише така умова, стосовно якої невідомо, наступить вона чи ні. Укладення договору застави після укладення кредитного договору залежить від сторін. То можна стверджувати, що їм відомо, наступить ця обставина чи ні, а це буде виключати застосування в такому випадку ст. 212 ЦК. Доцільно було б кредитний договір і договір застави нерухомого майна на забезпечення виконання зобов’язанню позичальником укладати одночасно (це прямо передбачено частиною п’ятою ст. 18 Закону «Про іпотеку»). Інший варіант — передбачити в кредитному договорі умови про обов’язки сторін укласти договір застави нерухомого майна та зазначити, що ці умови є попереднім договором (ст. 635 ЦК). Якщо ці умови відповідають вимогам ст. 635 ЦК, можливе спонукання до укладення договору застави нерухомого майна або пред’явлення вимоги про розірвання кредитного договору на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК. Ще один варіант передбачається частиною четвертою ст. 18 Закону «Про іпотеку» [197]: оформлення іпотечного договору та договору, що є підставою основного зобов’язання, у вигляді одного документа. Насамкінець найбільш прийнятним було б встановлення в кредитному договорі обов’язку банку передати (перерахувати) суму кредитору, наприклад, не пізніше п’яти днів після укладення договору застави. Тоді зволікання заставодавцем укладення договору застави відповідно затримувало б виникнення на боці кредитора (банку) обов’язку перерахувати суму кредиту.
Нагадаємо, що викладене в цьому пункті коментаря стосується лише застави нерухомого майна, оскільки стосовно рухомого майна ні ст. 573 ЦК, ні ст. 3 Закону «Про заставу» [64] не обмежують можливості укладення договору застави на забезпечення майбутньої вимоги.
4. Щодо вимог, які можуть виникнути в майбутньому, у частині другій ст. З Закону «Про заставу» міститься застереження про те, що в договорі застави повинна міститися умова про розмір забезпечення заставою таких вимог. Зазвичай у договорах застави повинна міститися умова про розмір забезпечуваної заставою вимоги (ч. 1 ст. 584 ЦК). Оскільки визначити розмір майбутньої вимоги може бути неможливо, законодавець спеціально передбачив, що в цьому випадку в договорі застави повинна міститися умова про розмір забезпечення. Умова про розмір забезпечення майбутньої вимоги є для такого роду договорів застави істотною, як і умова про розмір забезпечуваного зобов’язання для інших договорів застави.