Коротка історія семи вбивств
- Автор: Джеймс Марлон
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-679-508-7
- Переводчик: Анатолий Хливный
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Коротка історія семи вбивств». Краткое содержание книги:
Книжка здобула Букерівську премію 2015 року і викликала бурхливу реакцію читачів та літературної критики.
УВАГА!
Текст книжки містить фрагменти, пов’язані з сексом, насиллям та розповсюдженням і вживанням наркотичних речовин! Містить ненормативну лексику! Не рекомендовано особам до 18 років!
Перекладачі намагалися максимально передати специфіку живої мови персонажів.
— І це моя рідна дочка. Господи Ісусе! Господи Ісусе!
— Матусю?
— Поговори зі своїм батьком.
— Про що?
— Я сказала: поговори зі своїм батьком.
— З татусем? Про що? — питаю я, але при цьому дивлюся на Кіммі, яка зараз вдає, що мене не бачить.
— Навіть кулі був би краще, ніж... О Боже... Яка гидота, я ніби чую від тебе цей запах.
— Про що ти, мамо?
— Не смій підвищувати на мене голос! Не смій підвищувати свій голос у цьому домі! Я купала тебе всі ці роки, але так і не зуміла змити з тебе лярву! Може, тебе треба було більше бити. Може, треба було її з тебе таки вибити.
Я завмерла.
— Я все-таки не розумію, про що ти, — кажу їй.
Вона на мене так і не дивиться. Кіммі нарешті обертається і намагається глянути на мене, але не витримує і відводить очі.
— Так ти тепер просто лярва чи саме його лярва?
— Я не лярва. Якого біса...
— Не смій лихословити в моєму чортовому домі! Я все чула. Про те, як ти блядувала з тим співаком у його притоні. Скільки він тобі платить? Усі ці місяці, що ти не маєш порядної роботи, я сиджу і тремчу: як там наша Ніна без дохідного заробітку? Аж у нас вона грошей не просить, а знайомих у неї нема...
— Знайомих я маю купу...
— Не перебивай мене в моєму чортовому домі! Ми придбали його за власні гроші, трясця б їх вхопила, мої та містера Берджесса.
— Так, матусю.
— Виплатили готівкою без всякої, щоб їй грець, іпотеки, — тож не думай, що можеш перечити матері в її власному домі.
Мої пальці тремтять, ніби я три години відсиділа в морозилці. Кіммі прямує до дверей.
— Кім-Марі Берджесс, нікуди не йди. Краще розкажи своїй сестрі, які в нас тепер новини — через те що твоя сестра принижується перед отим... отим растою.
— Принижуюся? Отже, я принижуюся. Та в Кіммі самої бойфренд — раста.
— Ти порівнюєш його з тим, кому даєш топтати найсвятіше — свою жіночість? Рас принаймні з гарної родини. І це в нього тепер такий період.
— Період? А в Кіммі теж такий період?
— Клянуся, щоразу, коли я думаю про тебе і того співака, про те, як ви лежите на якомусь брудному ліжку, курите наркоту, а потім ти з ним злягаєшся і вагітнієш від нього, — мене нудить. Ти мене чуєш? Мені хочеться блювати! Ти така мерзенна, що, закладаюся, принесла в мій дім воші!
— Матусю...
— Не матуськай. Усі десять років навчання, на що вони пішли? На те, щоб ти стала однією з його підстилок? Цього тепер вчать у старшій школі?
Тепер вона говорить як батько, і мені стає цікаво, де він. Кіммі. Це її робота. Маму трясе так, що коли вона намагається підвестися, то падає назад у крісло. Їй на допомогу, як слухняна донечка, кидається Кіммі. Це вона їм наговорила. Сказала щось погане. Але вона й мене знає. Знає, що я не розповім їм про неї, тому що через одну погану дочку мама впаде в депресію, а ось дві погані дочки заженуть її на той світ. Вона розраховує, що я поведуся як хороша дочка: прийму все на себе, а її, Кіммі, вигороджу. Я майже захопилася цією сучкою.
— Я можу думати тільки про те, як ти приносиш сюди, в мій дім, смердючі запахи марихуани і хтивих брудних рук. Я відчуваю цей сморід на тобі! Яка гидь... гидь.
— Невже? А на другій своїй дочці ти їх не відчуваєш?
— Не смій вплутувати сюди бідну Кіммі!
— Бідна Кіммі? Тобто їй можна спати з растою?
— Не смій мені грубити! Це богочестивий дім.
— Бог свідок: у цьому домі немає нічого іншого, крім лицемірства! Кіммі тягається з растою, а...
— Він не раста!
— А ти йому про це скажи. Або краще скажи про це своїй донечці — й подивися, чи залишиться вона з ним після цього чи ні.
— Ще змалечку ти завжди нападала на свою сестру. Звідки ця заздрість і злоба? Ми ставилися до вас однаково. Але в тобі постійно була ця гидка риса. Мені треба було її з тебе вибити, ось що. Отак узяти — і вибити.
— О, так! А коли той злодій вибивав з тебе твої прикраси і заощадження, тобі це подобалося?
— Не говори так з моєю матір’ю, — подала голос Кіммі.
— А ти взагалі заткни свою срану пащеку, сучко. Уся така слухняна-порядна-любляча...
— Не смій так розмовляти зі своєю сестрою!
— Ти завжди на її боці.
— Мені потрібна хоча б одна дочка, яка не лярва. Повелася б ти з кулі — ще можна було б миритися, але з цим...
— Твоя клята дочка теж трахається з растою!
— Моррисе! Моррисе, спустися сюди і поговори зі своєю дочкою! Викинь її з мого дому! Моррисе! Моррисе!
— Ага, клич татуся. Клич, щоб я зараз же розказала йому про твою улюбленицю.
— Стули рота, Ніно. Ти вже й так багато напаскудила цій сім’ї.
— Я цю чортову сімейку, навпаки, рятую.
— Не пам’ятаю, щоб я просила когось із моїх дітей щось рятувати. Я не хочу доживати в якомусь закуті на подвір’ї розпутного расти, де всі жінки спільні, а дітвора з пелюшок курить ґанджу... Моррисе!
Мені кортить що-небудь схопити й пожбурити в Кіммі, яка досі жодного разу на мене так і не глянула.
— Ти, мабуть, уже носиш його дитину, — каже моя мати плаксивим голосом, хоча сліз у її очах нема.
Кіммі масажує їй спину. А мати дякує їй, що та полегшує страждання своєї нещасної матері. З мене досить. Говорити більше нема про що. Нічого не лишається, окрім як чекати, що мати обпече мене ще якимось словом. На мить я відчула, що страшенно хочу підійти й схопити Кіммі за шию, але я дивлюся, як вона розтирає мамину спину, — і мені їх обох стає шкода. Та раптом Кіммі каже:
— Матусю, скажи їй про чекання біля його воріт.
— Що?! О Боже! Вона ще й пантрує його біля дому — як справжня повія. І тепер навіть він розуміє, яка вона погань. Господи, поглянь, що відбувається з моєю родиною!
— Сука ти йобана, — кажу я Кіммі, яка дивиться повз мене.
— Повторюю: в моєму домі не лихословити! Якщо ти не можеш не бути лярвою, то хоча б спробуй не використовувати в моєму домі її лексикон.
Мене так і тягне сказати: «А як щодо лярви, що зараз тре тобі спину?» Чому, яку б гидоту не сказала чи зробила Кіммі, у батьків завжди є для неї виправдання, ніби вони складували їх ще з дня її народження і тепер за потреби миттєво дістають — як козир з рукава? Я хочу сказати це вголос, але не кажу. Кіммі знає, що я мовчатиму. Знає, що я — хороша дочка, яка залишиться такою, навіть якщо це гірше для мене. Я справді вражена тим, як сильно я її недооцінювала. Тим, як далеко вона зайшла і, ймовірно, на цьому не зупиниться. Я хочу сказати, що мене принаймні жоден чоловік не бив і не жбурляв мною, як непотребом, щоб я потім утиралася й думала: раз б’є, мабуть, так і треба. Але я мовчу, відчуваючи, як серце гулко гупає в скроні. І думаю тільки про те, щоб схопити ножа — кухонного, тупого — і підійти з ним до сестри, але не для того, щоб штрикнути або полоснути ним, а просто, щоб вона побачила, як я до неї наближаюся, а їй нема куди відступати. І стирчу опудалом у цьому остогидлому домі, який дістав, — як стирчала й учора, незрозуміло чому; втім, я знаю причину, але більше не хочу бути з цим пов’язаною. Можу побитися об заклад, що Кіммі — щаслива. Вона поставила доброчесну Ніну на місце.
— У тебе там, унизу, не свербить від мандавошок? Вони тебе хіба не кусають? Як ти можеш взагалі стояти переді мною? Милостивий Боже, за що мені така розпутна дочка! Мене нудить. Кіммі, мене нудить.
— Все гаразд, матусю. Впевнена, у неї немає вошей.
— Звідки ти знаєш? Ці растамани — такі гидкі. І мені все одно, скільки в нього грошей. Вони такі ж брудні і нечестиві. Від тих грошей теж за двадцять футів тхне безбожністю.