Історія польсько-українських конфліктів т.3
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #3
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-62-5
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.3». Краткое содержание книги:
Кожного, хто високо оцінив важливість і актуальність виходу в світ трьох томів книги Миколи Сивіцького «Історія польсько-українських конфліктів», просимо приєднатися до нашої сердечної вдячності п. Ярославі Барусевич та Дослідній фундації ім. О.Ольжича в СІЛА за сприяння у виданні цієї книги.
Люди Адама, азіати, також були розлючені на поляків за їхні звірства, а головним чином за ставлення до наших храмів у містах і селах. «Ніде не бачили таких руїн церков, — говорили вони, — як тут, на Холмщині. І тому звинувачуємо в цьому поляків».
Десь через п'ять днів Адам разом зі своїм підрозділом повернувся на Буг і сказав: «На Холмщині тепер усі рівні, поляки знищили українців, а ми поляків, які не втекли в глибину Польщі».
(…) Який це жах — громадянська війна, яку розпалили поляки на Холмщині і в якій найбільше потерпіло цивільне населення обох народів!
Григорій Стецюк. Чорні дні Волині. — Торонто. Передрук з II видання: Луцьк, 1992. — С. 18–22, 86–90.
ЗУПИНІТЬ ШАЛЕНСТВО!
Українське звернення до людей доброї волі, викликане масовим знищенням українського населення поляками на Холмщині й Підляшші
І.
Страшні, трагічні події, які останнім часом заливають стражденну холмсько-підляську землю ріками крові і загравами пожеж, змушують нас, церковних і світських діячів, яких доля поставила на чолі організації українського життя на цій землі, звернутися з протестом до всього культурного світу, а особливо до людей доброї волі обох народів, польського і українського, (…) вдатися до розпачливого звернення і перестороги на адресу тих, хто у своєму засліпленні розпочав на нашій землі братовбивчі, каїнові діяння.
(…) Ця земля, давній спадок руських, київських і галицько-володимирських князів, протягом довгих віків була предметом польсько-українських історичних суперечок. Впродовж віків вона переживала натиск польськості з заходу і під цим натиском змінювала своє давнє православне обличчя на латинсько-уніатсько-польське.
Відома з історії обох народів Брестська унія 1596 року була точкою кульмінації польської атаки на ці землі. Вона мала прискорити процес денаціоналізації і польської асиміляції православних українців, мешканців цієї землі і українських земель, найбільш висунутих на захід. Різними способами намагались поляки досягти цієї мети, починаючи від культурних впливів і закінчуючи збройними набігами.
Але ніколи ще боротьба цих двох народів не набирала таких страшних і нелюдських форм підступного, брутального культурного, економічного, буквально фізичного знищення, які ми спостерігаємо нині.
Для виправдання перед власним суспільством і зовнішнім світом цієї ганебної акції як привід називають кривди, яких нібито зазнав польський народ на цих землях від відродженого під час війни організованого українського життя.
Придивимося спочатку до цих кривд, щоб побачити, яке моральне виправдання може мати те, що відбувається на наших очах.
Екстермінаційна політика всіх польських урядів стосовно українців, яка проводилась у період 20-річного існування відродженої Польщі, реалізовувала тезу, що на Холмщині й Підляшші немає ніяких українців, а є тільки православні поляки. Не визнаючи жодних культурно-національних потреб і прав цих «православних поляків», польська політика намагалась знищити останні докази і сліди національної відмінності — православної віри. Тому почалась баталія проти православ'я на Холмщині, яка завершилась нечуваним серед культурних народів масовим знищенням православних храмів у 1938–1939 роках і насильним окатоличенням православного населення.
Падіння польської держави у 1939 році викликало серед українського населення, переслідуваного і гнобленого у найбільш чутливій і святій — релігійній — сфері, цілком зрозумілий спонтанний рух до відбудови захоплених храмів, давніх православних церков, відновлення вільних релігійних громад — парафій, а вслід за тим інших культурно-національних організацій та інституцій, шкіл, господарських, освітніх об'єднань тощо.
Чи цей елементарний і природний прояв існування українського духу на холмсько-підляській землі повинен бути «польською кривдою»? Чи сам прояв українськості, яка вважалась польськими державними чинниками неіснуючою, був тією «зрадою», яка вимагала негайної реакції польського активу? І ще якої! Реакції, наповненої масою дрібних перешкод, утисків, провокацій, підступів майже у кожній українській справі з боку всіх службовців польської національності, які працюють у різноманітних установах.