Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
— Пане молодший лейтенант, треба негайно викликати пана капітана.
— Дурниці, — гордовито відказав Параскивеску. — Мені вже не раз доводилося самому допитувати арештованих.
— А я вважаю, що зараз це мусить зробити пан капітан… Дозвольте подзвонити йому по телефону?
І, не чекаючи згоди, Уля покрутив ручку апарата.
— Алло! Алло! Говорить молодший лейтенант Параскивеску. Пошукай там в їдальні пана капітана Георгіу і поклич його до телефону… — А тоді повернувся до Параскивеску — Прошу вибачити, що я говорив од вашого імені. Якби назвав своє, телефоніст, напевне, не послухався б. Ви ж знаєте цих зв'язківців…
Коли почувся телефонний дзвінок, Уля знову схопив трубку.
— Пан капітан Георгіу? Здрастуйте! Біля апарата солдат Уля Михай. Повідомляю вам, що один з тих молодчиків уже впіймався. Хочете допитати його самі? Я розумію… Передам ваше розпорядження панові молодшому лейтенантові. Ми чекаємо на вас!..
Параскивеску, почувши цю розмову, подивився на Улю з недовір'ям.
— Що? Це один з тих, що мало не спровадили тебе на той світ?
— Авжеж. І ви кажете, що він був уже біля самого фронту?
— Так зазначено в повідомленні офіцера інформаційної служби «Тротуша». Його впіймали у секторі, де стоїть рота лейтенанта Горня.
— В такому разі, нам уже не пощастить затримати інших. Мабуть, красуня Катуска та її батько вже перебралися до німців…
— Щось не віриться… Вони не такі необачні, щоб рискувати разом в одному місці.
— Можливо… В таких справах ви розумієтесь краще…
Проте Параскивеску все ще сердився.
— Де ж уже той Дяк? — вибухнув він гнівом.
— А ви не турбуйтесь… Як вам відомо, я теж знаю угорську мову. А коли зважити ще й на те, що я головна дійова особа недавньої пригоди, то цілком можна обійтися без перекладача.
В цю мить відчинились двері, і увійшов солдат-тетеріст Дяк Гаврил.
— Ти вже не потрібен, Дяк! Можеш іти… — звелів йому молодший лейтенант.
Дяк Гаврил, закінчуючи голитися, щоб устигнути з'явитись на виклик, зопалу порізався в кількох місцях. А зараз здивовано поглянув на офіцера і, сердито помацавши порізи на щоці, вийшов.
Невдовзі з'явився капітан Георгіу. Він уважно вислухав молодшого лейтенанта і сказав:
— Добре, Параскивеску. Я сам допитаю заарештованого. Здається, ти ще не обідав. Йди вже… Якщо будеш потрібен, я покличу…
Капітан Георгіу та Уля відразу перейшли до кабінету. Затриманий сидів на стільці, втупивши очі в землю.
— Як поживає Катуска, парубче? — запитав Уля і присунув ближче стільця.
Почувши це ім'я, косоокий мимоволі здригнувся. Глянув на Улю і одразу ж упізнав. На якусь мить у його очах блиснув переляк. Він відповів не скоро і до того ж невпевнено:
— Не знаю, про кого це ти питаєш? У нашому селі багато дівчат з таким іменем.
— То, може, й мене не знаєш?
— А хто ж ти? Ми вперше бачимось…
— Справді, вперше?..
— Авжеж!..
— Якщо ти хочеш обманути нас, то це даремно. Раджу тобі бути відвертим. Краще для тебе…
— Залякуєш?.. Та я не боягуз!..
— Слухай!.. Зрештою, ти таки зізнаєшся. Отож не роби собі зла. Скажеш усе відразу, — зостанешся живим…
Косоокий презирливо знизав плечима:
— Слухай, не базікай марно, бо я вирішив таки говорити. Можеш запитувати. Але пам'ятай, я роблю це не для того, щоб полегшити свою долю. Що мені моє життя? Я й так скоро помру: легені вже догнивають… Хочу тільки швидше позбутися ваших набридливих запитань, щоб поспати хоч з годину… Три ночі не стуляв повік…
Уля переклав капітанові слова косоокого, а потім допитувався далі:
— Якщо ти погодився говорити, то я запитаю тебе ось що… Скажи, де поділися твої спільники? Знаєш, кого я маю на увазі? Катуску та її рудого батька.
Парубок у плащі глумливо посміхнувся:
— Ви ще сподіваєтесь їх затримати? Мушу вас розчарувати… Катуска та її чоловік уже перейшли фронт, їм пощастило, а мені ні…
— Припустимо, ти сказав правду. В такому разі…
— Можеш не вірити, але я не брешу, — сердито перебив Улю косоокий.
— Добре… Але скажи, хто керує вашою шпигунською групою?
— Не розумію, — здивувався юнак у плащі. — Ми ніколи не були шпигунами. Я й мої товариші — патріоти.
— А як тоді треба розуміти слово «патріоти»? — запитав Уля, вважаючи, що косоокий намагається обдурити його.
— Ось так і розумій!..
— Спробуй пояснити… Я не збагну цього.
— Дуже жаль!
— Може, ти хочеш сказати, що є угорці і не патріоти?
— Авжеж… Ех, коли б тут усі були патріотами, то ми вбивали б вас, як зайців, на кожному кроці. За часів Хорті[27] лише комуністи й виступали проти. А тепер, коли справа обернулась інакше, всі ластяться вже до вас, загарбників святої угорської землі.
27
Хорті — фашистський диктатор Угорщини 1920–1944 рр.