Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
— Командири груп, до мене!
Наказавши їм вишикувати своїх підлеглих у дворі, він очима експерта оглянув стрій. Одним звелів затягти ремінь, іншим — поправити кітель чи тугіше зав'язати обмотки. Потім, вдоволений виправкою людей, вирішив провести кілька вправ з гвинтівкою. Їх досить ретельно виконали ті, що насправді формально носили звання солдатів: більшість з них щонайменше дванадцять годин на добу витрачали на переписування паперів, креслення карт або друкування на машинці.
Рота ще не скінчила вправ з гвинтівками, коли з канцелярії вийшли капітан Медря, капітан Смеу та Уля.
Вислухавши рапорт, Медря ступив трохи вперед, підніс руку до козирка і привітався:
— Здрастуйте, солдати!
— Бажаємо здоров'я!
— На плече-е-е!
Три коротких рухи, — і рота завмерла.
— Вільно!
Уля тим часом став у шеренгу третім на правому фланзі.
Капітан Медря Октавіан — колишній учитель географії. Високий, маслакуватий, трохи сутулий, він, незважаючи на уніформу, залишався все-таки цивільним. Через хвору печінку в свої сорок років видавався набагато старшим. За схильність до нудних і довгих нотацій солдати прозивали його «попом».
Капітан був на вигляд похмурішим, ніж завжди, на високому гарному чолі наче побільшало зморщок. Завжди сумні його очі зараз ще посумнішали. Зразу стало помітно, що він невдоволений своєю сьогоднішньою роллю.
Знаючи доброту й лагідну душу цього офіцера, всі дивились на нього з симпатією і співчуттям.
Капітана Медрю до всього ще й бентежила присутність начальника шифрувального відділу. І навіщо капітану Смеу було приходити на церемонію розжалування?
Хоч-не-хоч, а треба сказати солдатам те, що йому звеліли в штабі. Зітхнувши, Медря вийняв з кишені аркуш паперу з нотатками своєї промови і, намагаючись говорити суворим тоном, розпочав:
— Солдати! Один ваш товариш, капрал-тетеріст Уля Михай, порушив розпорядження пана генерала та військовий устав. Усім відомо, що пан генерал армії Войнеску спеціальним наказом заборонив нам усілякі стосунки з цивільним населенням. Не важко зрозуміти, навіщо це зроблено. Адже ворог бореться не тільки на фронті, а й в тилу. На передовій — зброєю, а в тилу — за допомогою шпигунів, які різними хитрощами намагаються зібрати відомості про наші сили. Ці ворожі агенти не носять на грудях таблички з написом: «Я шпигун, остерігайтесь мене!». Навпаки, вони намагаються якнайкраще замаскуватися. Вже траплялося не раз, що саме та особа, якій ти вірив в усьому, насправді виявлялася шпигуном або шпигункою. Ось для того, щоб ви, самі того не бажаючи, не виказали ворогові військових таємниць, командуючий армією і підписав згаданий мною наказ. Ваш товариш порушував його багато разів. А оце недавно, тільки дякуючи щасливому випадкові, він вирвався живим з пастки, в яку його заманила гітлерівська шпигунка, щоб вирвати від нього секрети шифрувального відділу…
Капітан Медря говорив з півгодини, поки не вичерпав усіх пунктів з своїх нотаток. А скінчивши, зиркнув на каштана Смеу. Однак той байдужісінько собі дивився кудись убік.
Тоді Медря вийняв з кишені інший папірець і прочитав наказ про розжалування капрала-тетеріста Улі Михая.
Хоч усі солдати знали про це й раніше, однак, вислухавши вирок, вони аж затремтіли. Не в одного мурашки побігли по спині. Ті, що були недалеко від Улі, зразу ж поглянули на нього. А він, худий і блідий, стояв струнко і дивився перед себе.
— Уля Михай, п'ять кроків уперед, марш! — скомандував захриплим голосом капітан Медря.
Капрал вийшов з шеренги і виструнчився. Їхні погляди зустрілися. І якщо очі Улі залишались спокійними, то в поглядові капітана світилося щире співчуття.
«Ну й сильний душею оцей Уля!» — подумав не без гордощів Медря.
А потім звернувся до старшого унтер-офіцера Доробеца:
— Виконуй наказ пана генерала!
Той підійшов до Улі і, зірвавши нашивки погонів, кинув їх на землю. Вони упали в калюжу і попливли по брудній воді, наче два невеличких жовтих кораблики.
Після цього капітан Медря наказав розійтися, а сам у супроводі старшого унтер-офіцера Доробеца поспішив до канцелярії.
Капітан Смеу відійшов і собі.
Улю враз оточили друзі, щоб висловити своє співчуття. Розгублено озирнувшись, він попросив закурити. В одну мить йому простягли з десяток пачок. Узяв одну цигарку, запалив і, подякувавши, попрямував до воріт.
Ніхто не насмілився піти за ним. Лише коли Уля вийшов за ворота, Бурлаку схаменувся.
— В такий момент не можна залишати його самого! — мовив він і кинувся йому навздогін.