Український патріот з династії Габсбургів
- Автор: Терещенко Юрій, Осташко Тетяна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-058-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Український патріот з династії Габсбургів». Краткое содержание книги:
Листування В. Габсбурга з К. Гужковським, М. Васильком, Є. Чикаленком, митрополитом А. Шептицьким та іншими українськими громадсько-політичними діячами проливає світло на маловідомі сторінки суспільно-політичного життя в Україні доби Першої світової війни та українських національно-визвольних змагань 1914–1921 рр. У книзі вміщено багатий ілюстративний матеріал.
Видання друге, доповнене.
Не вдаючись до аналізу усього перебігу полеміки між обома групами українського консервативного табору, зазначимо, що В. Липинський зберігав, попри все, шанобливе ставлення як до автора концепції «варязького монархізму» — Є. Чикаленка, так і до «чужоземного королевича» — В. Габсбурга, іменем якого широко користувалася група політиків від «Соборної України». «Розуміється, — зауважував він, — такого результату своєї теорії не сподівався її Автор, і з цим найновішим (та мабуть найгіршим) способом демократичного (тільки зі спекуляцією не на соціалізмі, а на «монархізмі») будування «Соборної України» — який видумали її редактори, — ані він, ані той «чужоземний королевич», під іменем якого «будування» відбувалося, судячи по дійшовшим до нас звісткам, вповні і без застережень не солідаризувались»230.
Властиві В. Липинському принциповість і чесність в оцінці діячів різного політичного спрямування зрештою визначили його ставлення і до Вільгельма Габсбурга. «Віримо його опублікованим в пресі заявам, — писав він, — і віримо, що він свою любов до України готов віддати її оздоровленню, а не використовуванню для себе її сучасного каліцтва. Тому не його сподіваємось бачити в ролі всяких руїнницьких претендентів на Великій Україні…»231.
Дипломатія УНР проти В. Вишиваного
Виразна антипольська спрямованість В. Вишиваного, його контакти з німецькими офіційними колами, активна діяльність у середовищі військових-українців в еміграції викликали різку реакцію керівництва УНР. Усі політичні кроки В. Габсбурга стали предметом постійної уваги дипломатичного відомства. Український консул у Мюнхені В. Оренчук повідомляв міністра закордонних справ УНР 5 липня 1921 р. про перебування у Мюнхені «відомого полковника січових стрільців», який, за словами консула, проводив «акцію в напрямкові заінтересовання німців українською справою. Відпоручником його є 6. міністр Бутенко, в руках котрого є будто би уповноваження від віденського Союзу Старшин. Акція ведеться виключно серед правих кругів. Її вістря звертається також і проти Скоропадського, котрого шанси в послідньому часі страшенно зміліли. Робляться також заходи, щоб зацікавити справою німецько-українського зближення і притягти до безпосередньої участі ширші кола українського закордонного громадянства»232.
На цю інформацію В. Оренчука було накладено особисту резолюцію С. Петлюри, яка зобов’язувала консула «систематично доводити заінтересованим німецьким кругам, що всілякі комбінації із Скоропадським чи Архикнязем Вільгельмом (Вишиваним) є штучними та фантастичними, а також те, що фінансове підпертя таких комбінацій було б даремним витрачанням грошей, а на це фінансові круги як реалістичні повинні звернути свою увагу»233.
У вересні 1921 р. В. Оренчук отримав ще одну інструкцію С. Петлюри, яка зобов’язувала його активізувати діяльність, спрямовану на відверту дискредитацію В. Вишиваного. Зокрема, він мав вказувати на: «а) повну непопулярність ідеї монархізму на Україні; б) особу Вишиваного, фігура якого нікому не відома в Україні, а заходи якого є ірреальними щодо здійснення»234.
Наслідком цієї політики уенерівського керівництва була далеко ширша (ніж гетьманська) акція проти полковника В. Вишиваного, насамперед через варшавську «Українську трибуну» та дипломатичні представництва УНР в Європі. У результаті майже всі головні європейські газети заговорили про акцію ерцгерцога. Зокрема, у паризькому «Л’Інтрансіжан» 17 вересня 1921 р. було надруковано велику за обсягом статтю «Вільгельм Габсбург у наймах у Людендорфа», яка представляла особу В. Габсбурга як намір Німеччини утвердитися в Україні, а через неї — і в Росії. Однак і в цій статті мимоволі висловлювались симпатії до самої постаті ерцгерцога та засвідчувалась ефективність його діяльності. Наголошувалось на метаморфозі, яка сталася з ним влітку 1921 р. «Він появився в ролі протектора української еміграції, — зазначалось у статті, — що голодує і досі даремно звертала свої надії до Франції й Англії; і він роздавав допомогу збіжжям, вислав три мільйони корон українським воякам по ріжних концентраційних таборах і повідомив лідерів українських партій, що, не являючись претендентом, він бере на себе обов’язок реорганізувати Україну і спасти її від анархії»235. У часописі говорилося, що В. Вишиваний нібито вважав слушним майже відкрито готувати проект захоплення Німеччиною Росії і України. Його реалізація передбачалась генералом Вятом у книзі про Людендорфа. Від німців В. Габсбург нібито отримав кошти, за допомогою яких намагався залучити українські політичні кола, «здеморалізовані бідністю»236.