Український патріот з династії Габсбургів
- Автор: Терещенко Юрій, Осташко Тетяна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-058-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Український патріот з династії Габсбургів». Краткое содержание книги:
Листування В. Габсбурга з К. Гужковським, М. Васильком, Є. Чикаленком, митрополитом А. Шептицьким та іншими українськими громадсько-політичними діячами проливає світло на маловідомі сторінки суспільно-політичного життя в Україні доби Першої світової війни та українських національно-визвольних змагань 1914–1921 рр. У книзі вміщено багатий ілюстративний матеріал.
Видання друге, доповнене.
Особа ерцгерцога Вільгельма Габсбурга стала предметом численних дезінформацій, фальсифікацій, безпідставних звинувачень, в яких, на жаль, взяла участь дипломатія УНР. Віденська «Воля» писала з цього приводу: «В останні часи багато шуму і занепокоєння в закордонних, не лише українських і німецьких русофільських колах, наробила «акція» п. Полк. Вишиваного. Найбільше занепокоїлась дипломатія уряду УНР. Через відоме добровольське варшавське пресбюро «Русспрес» нашими дипломатами було сфальшовано і розповсюджено за кордоном багато брехливих звісток про цю акцію». Часопис з прикрістю констатував спільність дій «між деякими органами української дипломатії і преси та російською контррозвідкою і російською жовтою і чорносотенною пресою»243.
Звинувачення як з боку уенерівських, так і гетьманських політичних кіл на адресу В. Габсбурга у 1920–1922 рр. у намірах зробити в Україні політичну кар’єру не мали під собою реальних підстав. Саме популярність у середовищі українського громадянства, що так наполегливо заперечували уенерівці, політична чесність і відкритість В. Вишиваного, щирий демократизм, глибока любов до України привертали до нього політичних діячів з обох таборів української еміграції. Розчарувавшись у «полонофільстві» С. Петлюри і «русофільстві» П. Скоропадського, вони розгублено шукали виходу й зосереджували свою увагу на патріотичній постаті Вільгельма Габсбурга. Лише намаганням щиро й безкорисно служити українській справі, а не якимись честолюбними намірами, була продиктована уся його діяльність як під час перебування в Україні, так і в середовищі української еміграції. Ось чому цілком справедливою була його заява, що він ніякої «персональної акції» не вів і не веде. Любов до України стала причиною розриву Вільгельма Габсбурга з родиною і фактично виштовхнула його із звичного аристократичного оточення. Але ні несприятливі життєві умови, ані нерозуміння чи відчуженість, на які він часто наражався, опинившись в українському середовищі, не похитнули його відданості українській національній справі, справі української державності. Пов’язавши свою долю з Україною, Вільгельм Габсбург втратив більше ніж будь-хто з його колишнього оточення. Ймовірно, він пережив і певні розчарування через галасливу й недоброзичливу кампанію різних політичних угруповань довкола своєї особи, однак назавжди залишився вірним обраному шляху.
На початку 1922 р., внаслідок політичної конфронтації різних груп, фактично розпалося Українське національне вільно-козацьке товариство244. 9 березня 1922 р. «Соборна Україна» помістила короткий виклад суті двох документів, надісланих до редакції генеральною управою Українського національного вільно-козацького товариства. Вона полягала у тому, що «п. п. Іван Полтавець-Остряниця і Борис Бутенко є виключені з числа членів Генеральної Управи Українського Вільно-Козацького Товариства і вона за їх вчинки не відповідає. Уповноваження видані п. п. Полтавцю-Остряниці і Бутенкові за підписом полковника Василя Вишиваного і Володимира Полетики вважаються не дійсними»245.
Можна припустити, що корені конфлікту слід шукати у самочинних спробах І. Полтавця-Остряниці і Б. Бутенка порозумітися з російськими монархічними колами. Водночас близька до В. Винниченка газета «Україна», що виходила у Відні за редакцією Ів. Козакевича і вела активну кампанію проти В. Вишиваного та П. Скоропадського, поширюючи непідтверджені чутки та відверті наклепи на їх політичну діяльність, була використана І. Полтавцем-Остряницею для роз’яснення своєї позиції у справі Українського національного вільно-козацького товариства. Зокрема, у листі до редакції він пояснював свій розрив з групою В. Вишиваного відсутністю «позитивних наслідків» протягом 10 місяців спільних дій. І. Полтавець-Остряниця заявляв, що оскільки назва товариства була перебрана від його закордонної групи, то він «знімає» з Тимчасової Генеральної управи Українського національного вільно-козацького товариства та її печатки назву «Українське національне вільно-козацьке товариство» і подальше вживання цієї назви буде вважатися «Закордонною організаційною групою У.Н.Вк. Т.» «не дійсним і розглядатиметься як самочинне вживання її назви». Закордонна група І. Полтавця-Остряниці заявила, що продовжить свою працю до скликання козацького з’їзду під назвою «Генерального комітету Українського національного вільно-козацького товариства»246.