Український патріот з династії Габсбургів
- Автор: Терещенко Юрій, Осташко Тетяна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-058-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Український патріот з династії Габсбургів». Краткое содержание книги:
Листування В. Габсбурга з К. Гужковським, М. Васильком, Є. Чикаленком, митрополитом А. Шептицьким та іншими українськими громадсько-політичними діячами проливає світло на маловідомі сторінки суспільно-політичного життя в Україні доби Першої світової війни та українських національно-визвольних змагань 1914–1921 рр. У книзі вміщено багатий ілюстративний матеріал.
Видання друге, доповнене.
У розпал політичної діяльності групи В. Вишиваного Рада присяжних УСХД, за ініціативою В. Липинського, схвалила позицію свого голови, який заперечував будь-яку можливість спільних політичних дій з ерцгерцогом, доки той «не помириться з [Павлом] Петровичем (П. Скоропадським. — Авт.) і не поведе своєї акції в порозумінню і контакті за ним»221.
Активність групи В. Вишиваного дала підстави тогочасним спостерігачам політичного життя української еміграції констатувати наявність двох монархічних течій. 3-го вересня 1921 р. О. Назарук у листі до В. Липинського зауважував про появу у пресі інформацій щодо взаємин обох груп «наших монархістів». Йшлося при цьому, зокрема, про безпідставне твердження, вміщене у ч. 35 «Українського прапора», «немов би прихильники гетьмана Скоропадського переходили до полк. Вишиваного»222.
У політичній діяльності В. Габсбурга, яка знайшла певну підтримку в різних колах української еміграції, зокрема, у згаданому вище виступі Є. Чикаленка, В. Липинський вбачав суттєву загрозу як ідеологічним, так і організаційним засадам новітнього гетьманського руху. Враження про спільність дій П. Скоропадького і В. Вишиваного, що могло скластися в українському суспільстві, було неприпустимим для політичного керівництва Українського союзу хліборобів-державників, яке безповоротно пов’язало свою політичну лінію з особою П. Скоропадського.
В органі УСХД «Хліборобська Україна», редагованому В. Липинським, було видруковано комунікат, у якому зазначалось: «З приводу розповсюдження в деяких колах неправдивих чуток про участь УСХД в теперішній політичній діяльності полковника Василя Вишиваного заявляємо, що УСХД, ставлячись із повагою до ідеї Української Трудової Монархії і працюючи для її здійснення, віддає всі свої сили справі об’єднання і організації Українського хліборобського класу і тому в персональній акції Полк[овника] Василя Вишиваного ніякої участі не бере»223. 1 хоча у відповідь на цей комунікат у «Соборній Україні» з’явилося повідомлення В. Вишиваного, що він «ніякої персональної акції не вів і не веде»224, керівництво УСХД вбачало з діяльності «новоявлених “монархістів” з “Соборної України”» загрозу дискредитації і знищення своєї праці «ідейного та організаційного об’єднання українських консервативно-монархічних хліборобських кіл»225.
Додатковим фактором до цього кроку В. Липинського було те, що Є. Чикаленко відмовився брати на себе відповідальність за діяльність В. Вишиваного. «А без Вас при тих умовах, в яких вона ведеться, ми цілу ту акцію вважаємо шкідливою», — писав В. Липинський Є. Чикаленку 31 грудня 1921 р.226.
У 1922 р. було визнано, що на чолі УСХД може стати лише гетьман Павло Скоропадський — «нащадок колишнього носителя верховної влади на Україні і покликаний хліборобськими групами до державної влади в 1918 р.»227.
Саме намаганнями зберегти провідне становище УСХД і зміцнити теоретичні підвалини гетьманського руху була продиктована поява праці В’ячеслава Липинського «Покликання “варягів”, чи організація хліборобів? Кілька уваг з приводу статті Є. X. Чикаленка: “Де вихід?”» удрукованому органі УСХД «Хліборобська Україна» (1922/25 кн. 4–5).
В. Липинський підкреслював, що «під прапором власне «варязького монархізму», піднятого Є. Чикаленком, мало місце «повторення в карикатурних формах «повстання проти гетьмана і проти панів» — тільки вже не в старих привичних костюмах демократично республіканських, а в зле допасованих і вульгарних костюмах «демократично-монархічних»228. Безперечно, В. Липинський мав рацію, коли наголошував, що концепція «чужоземного королевича», «не зв’язаного ані з землею, ані з традицією, ані з місцевим правлячим чи правившим Родом, ані з історичною спадковістю, не дасть Україні тої сталої твердої і непохитної точки опори, без якої ані консерватизму, ані монархізму українського помислити властиво не можна». Крім того, як справедливо зауважував В. Липинський, «кандидатура власне цього Роду (Габсбургів. — Авт.) (посідаючого історичні традиції і права історичної спадковості тільки в Галичині) викликала би дуже небезпечну для України релігійну та політичну реакцію». Отже, теорія Є. Чикаленка, на думку В. Липинського, на практиці відкривала б простір для появи все нових і нових претендентів на владу в Україні. Відсутність традиції та історичної спадковості, а також пов’язаного з ними легітимізму робили б такий монархізм, за висловом вченого, «звичайною диктатурою, звичайним законом і правом узурпатора удачника»229.