Український патріот з династії Габсбургів
- Автор: Терещенко Юрій, Осташко Тетяна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-058-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Український патріот з династії Габсбургів». Краткое содержание книги:
Листування В. Габсбурга з К. Гужковським, М. Васильком, Є. Чикаленком, митрополитом А. Шептицьким та іншими українськими громадсько-політичними діячами проливає світло на маловідомі сторінки суспільно-політичного життя в Україні доби Першої світової війни та українських національно-визвольних змагань 1914–1921 рр. У книзі вміщено багатий ілюстративний матеріал.
Видання друге, доповнене.
Можна констатувати, що взаємне поборювання різних політичних угруповань української еміграції не послабилось із активізацією діяльності В. Габсбурга. Навпаки, воно посилилось і фактично стало на перешкоді тим силам, які намагались спрямувати «акцію В. Вишиваного» у конструктивне русло. Обстановка інтриг, пліток, яку створювали ці сили навколо постаті В. Габсбурга, негативно вплинула і на самого Є. Чикаленка, змусила його виступити в «Українському прапорі» та «Українській трибуні» із певним спростуванням. Його зміст наводиться у щоденнику Є. Чикаленка під 7 вересня 1921 р.: «В токому-то числі Вашого часопису безпіставно сказано, що я маю стати на чолі проектованого п[аном] В. Вишиваним уряду. Я дійсно ідейно спочуваю концепції на чолі з п[аном] В[ишиваним], якого тепер вважаю за того Варяга, про якого писав в своїй статті “Де вихід”, але практично не беру участі в тій акції, бо не вірю в її успіх доти, доки до неї не приєднається наш державний центр і взагалі всі державнотворчі елементи України» 218.
Зусилля Є. Чикаленка не принесли суттєвих результатів, попри те, що зустріч представників Державного центру УНР В. Прокоповича і В. Садовського з В. Габсбургом все-таки відбулася (25 вересня 1921 р.). Однак, вона не призвела до налагодження конкретної співпраці сторін. Було лише досягнуто домовленості, що кожна з них «буде працювати окремо, але для одної цілі — відбудови української] державносте, а коли настане відповідний момент, то обидві сторони з’єднають свої сили, а тепер про людське око, можуть висловлюватись навіть вороже одні проти других». Остання домовленість фактично розв’язувала руки офіційним чинникам УНР у їх наклепницькій кампанії проти В. Габсбурга, яка посилилась на осінь 1921 р., про що йтиметься далі.
Попри неспроможність українських політиків досягнути згоди і об’єднатись на ґрунті Чикаленкової концепції «іноземного королевича», В. Габсбург не міг розраховувати і на беззастережну підтримку німецьких консервативних сил, які власне заохотили його до активних дій.
Є. Чикаленко занотовує у своєму щоденнику (12 жовтня 1921 р.), посилаючись на В. Полетику, що «ті самі німецькі кола, що виставляють Вишиваного на короля України, підтримують і Врангеля, який перевозить військо своє до Болгарії та Румунії, щоб при першій змозі переправитись через Дніпро на Україну» 219. Отже, і в цій ситуації німецькі політичні чинники віддали перевагу російським великодержавницьким силам.
Спроба Є. Чикаленка об’єднати найбільш впливові політичні течії української еміграції під егідою Вільгельма Габсбурга і спертися при цьому на підтримку німецьких консервативних сил зазнавала невдачі.
Зрештою, і сам Є. Чикаленко у листі до В. Садовського зазначив, що у нього «відпала й остання охота бути в близькім контакті з В. Вишиваним». Пояснюючи свою позицію, Є. Чикаленко писав, що «успіх обох концепцій (консервативної, представленої В. Вишиваним, і республіканської, з Державним центром УНР. — Авт.) вважаю можливим тільки тоді, коли в них буде один дух, хоч і в різних тілах. Тепер я бачу, що того одного духа нема, а тому загубив віру і в обидва тіла». Попри все, Є. Чикаленко не відмовився остаточно від «акції» і домагався встановлення постійних контактів із С. Тимошенком і В. Прокоповичем — представниками Державного центру УНР у Тарнові з тим, щоб «не дати змоги розвинутись ворожнечі між двома концепціями (консервативного і республіканського. — Авт.)» 220.
Не дали позитивних наслідків і спроби Є. Чикаленка налагодити співробітництво В. Габсбурга з гетьманцями. Як вже зазначалося, лідер УСХД В. Липинський умовою співпраці ставив примирення ерцгерцога з П. Скоропадським. Взагалі він скептично ставився до самостійної політичної ролі В. Габсбурга в загальноукраїнському масштабі, залишаючи йому можливість діяти активно у західноукраїнському регіоні.