Український патріот з династії Габсбургів
- Автор: Терещенко Юрій, Осташко Тетяна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-058-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Український патріот з династії Габсбургів». Краткое содержание книги:
Листування В. Габсбурга з К. Гужковським, М. Васильком, Є. Чикаленком, митрополитом А. Шептицьким та іншими українськими громадсько-політичними діячами проливає світло на маловідомі сторінки суспільно-політичного життя в Україні доби Першої світової війни та українських національно-визвольних змагань 1914–1921 рр. У книзі вміщено багатий ілюстративний матеріал.
Видання друге, доповнене.
З 1921 р. він входив до складу Боєвої управи УСС252.
До 1925 р., як засвідчив В. Габсбург на допиті 5 вересня 1947 року, він жив у Відні, час від часу виїжджаючи до різних міст Європи. З 1925 р. до 1935 р. перебував у Парижі253. У листі до митрополита А. Шептицького від 14 лютого 1927 р. він зауважує, що «вже повністю переселився у Францію» і «дуже радий тут жити, тому що тут усі приходять тобі на допомогу у будь-якому випадку». Він не втрачає інтересу до українських політичних справ, за якими спостерігає уважно, хоча зауважує: «але своєї думки про них я не виказую» (док. 74). У 1933 р. разом з братом Карлом-Альбрехтом Вільгельм Габсбург отримав у спадок маєток у Живці (Краківське воєводство), проте відмовився від своєї частки, за що протягом усього життя отримував 2 500 швейцарських франків щомісячно254.
Щодо міжвоєнного періоду життя й діяльності Вільгельма Габсбурга — маємо обмаль інформації. Його постать привертала увагу багатьох інституцій у різних країнах Європи. Зокрема, про перебування ерцгерцога у Франції збиралися поодинокі відомості у підрозділах польських спецслужб, у т. ч. в експозитурі № 2 II відділу Генерального штабу польських збройних сил («dwójka»). В одному з агентурних донесень зафіксовано: «Перебував у Франції, де посідав маєтки. Партія монархічна мала серед українців багатьох прихильників, у більшості колишніх галицьких офіцерів. В Парижі Василь Вишиваний намагався порозумітися з російськими монархістами, у яких знайшов підтримку, оскільки не виявляв своїх прав до земель російських, а тільки до західних — галицьких»255.
Серед інших агентурних інформацій — повідомлення від 16 червня 1932 р., що В. Вишиваний «продав свій автомобіль, свої віли і переселився до центру Парижа з причин заощадних». Цікавим є повідомлення про розірвання стосунків ерцгерцога зі своїм колишнім ад’ютантом Ляришенком з «огляду на прокомуністичні погляди останнього»256.
На цей час припадає встановлення контактів В. Габсбурга з ОУН й особисто з Є. Коновальцем. Про свої зустрічі з В. Вишиваним у Парижі в 1934 р. свідчить Д. Донцов, який прибув у французьку столицю на запрошення товариства «France — l’Ukraine». «Мав там кілька сходин з полк. Коновальцем, — пише він. — Бачився я тоді і з полк. Василем Вишиваним (Вільгельмом Габсбургом) — на Rue d’Acacias, де він тоді мешкав, раз з Коновальцем, другий раз — сам. Кілька разів бачився теж з ним на Rue Thenard, в готелі, де мешкав я і де Василь Вишиваний був гостем п-ва Томаріїв»257. З протоколів допиту ерцгерцога радянськими слідчими стає відомо, що між В. Вишиваним і керівником ОУН відбулося дві зустрічі[9], під час яких обговорювалася можливість сприяння ерцгерцога у фінансуванні ОУН деякими американськими інституціями. Однак конкретних домовленостей, мабуть, не було досягнуто258. Між 1933 і 1935 роками представник ОУН у Лондоні Євген Ляхович отримав доручення Коновальця встановити контакт з ерцгерцогом Вільгельмом з тим, щоб сприяти розширенню легальних зв’язків ОУН. Є. Ляхович кілька разів зустрічався з В. Габсбургом, який допоміг встановити контакти представника ОУН з ірландським послом в Парижі, надав кілька рекомендаційних листів до журналістів і депутата англійського парламенту259. Метою керівництва ОУН були спроби привернути увагу Великобританії до українського самостійницького руху. Намагання «включити українську проблему у сферу… заінтересування великобританської політики» було одним з компонентів зовнішньополітичної концепції Є. Коновальця260.
Відомо також, що Є. Коновалець у березні 1933 р. звернувся листовно до В. Габсбурга з проханням, аби той поклопотався про візу для М. Сціборського в австрійському посольстві у Парижі. Є. Коновалець сподівався, що М. Сціборському вдасться провести необхідну роботу з тим, щоб перенести Організаційну централю ОУН до Відня261.
Згодом, на допиті у Києві, В. Габсбург свідчив, що під час перебування у Франції він підтримував також зв’язки з відомими українськими діячами А. Лівицьким, С. Шелухіним, І. Токаржевським-Карашевичем, В. Прокоповичем та генералом О. Удовиченком262. Однак жодних подробиць у протоколах допиту не наводиться.
До цього переліку контактів можна долучити зустріч Вільгельма Габсбурга з генералом В. Петрівим, колишнім військовим міністром в уряді І. Мазепи. Його лист до генерала від 23 жовтня 1933 р. з Парижа сповнений оптимізму й віри в політичну перспективу України. «Віра та сама у мене залишилась, — пише він, — і я уперто вірю в самостійність і соборність суверенности нашої, нам всім так милої держави України» (док. 86).
9
Як свідчить Р. Новосад, йому було відомо зі слів В. Вишиваного, що, перебуваючи за кордоном, ерцгерцог мав постійний зв’язок з Є. Коновальцем («Зона». — 1995. — Ч. 10, —С. 57).