Український патріот з династії Габсбургів
- Автор: Терещенко Юрій, Осташко Тетяна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-058-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Український патріот з династії Габсбургів». Краткое содержание книги:
Листування В. Габсбурга з К. Гужковським, М. Васильком, Є. Чикаленком, митрополитом А. Шептицьким та іншими українськими громадсько-політичними діячами проливає світло на маловідомі сторінки суспільно-політичного життя в Україні доби Першої світової війни та українських національно-визвольних змагань 1914–1921 рр. У книзі вміщено багатий ілюстративний матеріал.
Видання друге, доповнене.
Надзвичайно важливим аспектом цієї зустрічі була пропозиція Євгену Чикаленку з боку В. Габсбурга стати «головою цивільного, чи як він (В. Габсбург — Авт.) каже політичного виділу цієї організації, а він сам займеться спеціально військовою справою». Перед Є. Чикаленком ставилось завдання підібрати 10–12 членів Генеральної ради «Вільного козацтва», яка мала готувати все для вступу в Україну і фактично виконувати функції кабінету міністрів, який мали визнати німецький, угорський, іспанський, а можливо і англійський уряди єдиним урядом України.
Інформація, почута Є. Чикаленком, змінила його ставлення до В. Габсбурга, хоча він і не погодився одразу на пропозицію ерцгерцога. «Він і єсть той Варяг, про якого говориться в моїй статті, — занотував Є. Чикаленко у своєму щоденнику, — хоча я писавши її і не думав за нього, але тепер бачу, що є держава, що буде його підтримувати і військом і інструкторами і фінансами, то йому й треба братись за це, а я до того не здатен, бо я тільки теоретик, можу накидати плян, але виконувати його не берусь» 207. Таким чином Чикаленкова концепція «чужоземного королевича» для України знайшла зрештою свого конкретного персоніфікатора в особі Вільгельма Габсбурга.
Свою відмову очолити політичний аспект цієї справи Є. Чикаленко вмотивував загрозою розстрілу більшовиками своїх синів, які перебували в Україні, а також необхідністю порадитись з тими особами, яких він мав намір запросити до співробітництва. Йшлося зокрема, про О. Лотоцького чи П. Чижевського, які перебували у Відні, а також про необхідність викликати з Тарнова В. Прокоповича та В. Садовського. З свого боку, В. Габсбург мав запросити з Тарнова на цю нараду генерала В. Сінклера. На пропозицію В. Вишиваного всі зацікавлені особи мали зібратись у Мюнхені і обговорити план дій.
Подальші записи у щоденнику свідчать, що Є. Чикаленко доклав чималих зусиль до того, щоб розширити коло учасників «акції» В. Габсбурга. Він, зокрема, вважав незручним розпочинати її «під фірмою “Вільного козацтва”», очолюваного такими особистостями як Б. Бутенко та І. Полтавець-Остряниця. До цього слід додати сумнівну репутацію Л. Бармаша, якого вважали більшовицьким агентом і автором провокативного плану участі В. Вишиваного у спільній акції більшовиків і німців проти Польщі.
Зусилля Є. Чикаленка викликали неоднозначну реакцію. Так, О. Лотоцький та П. Чижевський запевнили його, що він не має права зрікатись запропонованої ролі політичного керівника акції В. Вишиваного, але своєї участі в ній твердо не обіцяли.
Є. Чикаленко намагався також залучити до співпраці С. Петлюру, від якого, на його думку, слід було не «вимагати офіціальної голосної злуки з Вишиваним, а тільки таємної згоди». Є. Чикаленко сподівався, що в разі згоди Головного отамана на спільну акцію, це дасть їй більше шансів на успіх. «Ім’я його на Україні, принаймні на Лівобережжі, де він не був з поляками, дуже популярне, — наголошував Є. Чикаленко, — і коли там стане відомо, що Петлюра вже в купі з німецькою армією, на чолі з Вишиваним, то вся Україна підніметься проти большевиків і полегшить визволення від большевиків» 208. Однак спроби налагодити контакти з С. Петлюрою через В. Короліва (Старого) виявилися безрезультатними.
Є. Чикаленко також не відкидав можливості досягнути порозуміння В. Габсбурга з гетьманцями, попри згадану вище заяву ерцгерцога про політичний розрив з ними. Певні перспективи, на його думку, відкривалися з укладанням шлюбу між ерцгерцогом і донькою П. Скоропадського — Єлизаветою. За його словами, «це приєдналоб до Вишиваного не тільки Скоропадського, а й його оточення, прихилилоб до нього і духовенство наше, яке до нього, як до хоч і греко, а все таки католика, ставитиметься вороже; крім того далеко ліпше мати “шепотуху коло уха” свідому українку, якою є, як кажуть, панна Лизавета, ніж якусь инчу жінку». Як згадує Є. Чикаленко, поки були шанси спільної політичної акції з гетьманцями, В. Липинський з свого боку докладав зусиль для укладання шлюбу між Є. Скоропадською і ерцгерцогом 209.
У своєму щоденнику Є. Чикаленко також розкриває і деякі подробиці особистого життя В. Габсбурга. Йдеться зокрема про захоплення ерцгерцога дочкою українського самостійника Олександра Степаненка і навіть його намір одружитися з нею. Взагалі, Є. Чикаленко свідчить що В. Габсбург користувався великою популярністю серед українських жінок, з огляду на його походження, романтичну поставу і особисту привабливість. Однак, деякі з них своїми інтригами і унеможливили цей шлюб. Є. Чикаленко подає виразний портрет зовнішності ерцгерцога: «високий, стрункий, з природною аристократичною манерою триматись, з благородним обличчям… з першого погляду робив приємне» про себе враження. Цей образ доповнювався характеристикою ділових якостей В. Вишиваного, який, за словами Є. Чикаленка, був «розумним, тактовним, з природною вдачею керувати людьми та вибирати собі співробітників…». Очевидно, що зростання популярності члена родини Габсбургів в українському середовищі підштовхувало його оточення намовити ерцгерцога до самостійної політичної акції210.