Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.
- Автор: Дяченко Петро Гаврилович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Стікс
- ISBN: 978-966-2401-00-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.». Краткое содержание книги:
У спогадах Петра Дяченка переважають описи боїв проти більшовиків, махновців та денікінців.
Події відбуваються на території сучасних Вінницької, Дніпропетровської, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Тернопільської, Харківської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької та Чернігівської областей, а також у Румунії.
Рекомендовано Історичним клубом ''Холодний Яр для вивчення в середніх і вищих навчальних закладах України.
Загальний наступ Української армії
О 4-й годині ранку 15 вересня почався наступ на всьому фронті Української армії. Армія форсує Дністер у трьох місцях: Єзупіль, Нижнів і Городниця. Без шуму і стрілу першою перейшла нижнівський міст Волинська дивізія, а за нею 6-та стрілецька дивізія. Зайняли позиції під горами, що ланцюгом тягнуться по лівому березі Дністра.
На світанку ворог помітив рух наших частин і почав бити з важких гармат по переправі. У відповідь шість українських батарей, розташованих на правому березі Дністра, відкрили ураганний вогонь. Ворог одразу замовк і почав спішно відходити.
Чорні запорожці риссю проскочили міст і пішли понад Дністром у напрямку села Луки, одночасно висилаючи 3-тю сотню в роз'їзд у напрямі на Монастириська — по осі маршу 6-ї дивізії. 4-та сотня пішла на прикриття власної батареї, яку згідно з наказом віддали в розпорядження 6-ї дивізії. Знову полк розділили, залишився один курінь, який під командою поручника Броже повів розвідку, бо вже битися не було з ким…
До с. Луки поручник Броже дійшов без зв'язку з ворогом, а в селі після короткого бою захопив 54 полонених і кілька тисяч рушничних набоїв. Більшість полонених — татари, чуваші, трохи українців. Усі вони були лихо одягнуті й голодні. Траплялися між ними й молоді хлопці. Жалілися, що їх примусово мобілізували. Українців відіслали до пластунського куреня.
16 вересня полк згідно з наказом штабу дивізії вирушив до Монастириськи і разом зі штабом пішли шляхом на Бучач. Під вечір затрималися в С. Озеряни, де зустріли піхоту Запорозької дивізії. Про ворога не чути.
17 вересня о 5-й ранку полк рушив на Бучач. Погода — тепла, ясна. Населення з цікавістю дивилося на частини, що вступали. Не затримуючись у Бучачі, полк із піснями пішов шляхом на Теребовлю, виславши чоловий і боковий роз'їзди. Ворога не видно.
У с. Могильниці затрималися на двогодинний відпочинок. О 6-й годині і вечора перейшли р. Серет і розташувалися ночувати в с. Залав'є, що за 2 км. від Теребовлі. Ворог зник, він на всьому фронті панічно тікає і, напевно, зупиниться тільки за Збручем.
"О 6-й вранці полк вирушив на Скалат через с. Іваньки, де мав години на спочинок, — розповідав Борис Монкевич. — Не доїжджаючи міста Гримайлова, праворуч помітили біля с. Елеонорівки куряву. В далековид було нидію обоз та кінноту, а ближче 4 вершники, що втікали у напрямку Гримайлова.
Зі штабу дивізії мали відомості, що у Хоросткові Волинська дивізія мала бій з ворогом, котрий тікав на м. Гримайлів і міг появитися на задах полку. Тому командант полку розсипав полк у лаву і повів у наступ. Гармати стали на позиції і відкрили вогонь по обозах і кінноті. Але, коли підійшли ближче, побачили, що то Волинська дивізія, котра гнала ворога із Хоросткова. 4 кінних волинців гналося за чотирма комуністами, двох з яких піймали Чорні. Це були агенти вознесенської чрезвичайки з Херсонщини, яких тут же розстріляли. Після цього полк перейшов через містечко Гримайлів і розташувався на ночівлю в с. Глібові, виставивши заставу і роз'їзди на Скалат.
Від Окремої кінної дивізії одержано вісті, що ворог у кількості 1600 табель має перейти у протинаступ з боку Тернополя. Це було відомо з оперативних ворожих наказів, захоплених у Теребовлі разом зі штабом 41 совєтської дивізії. Полк напоготові"].
Операції над Збручем
19 вересня о 4-й годині ранку полк вирушив на Тарноруду, яка була вже за Збручем. У Тарноруді отримано наказ зробити наскок на станцію Війтівці.
Під Війтівцями полк наткнувся на ворожу піхоту і табори. Розсипалися в лаву й атакували. Піхоту, яка чинила спротив, перерубали, а понад півсотні взято в полон. Це був армійський етап, що відходив на Проскурів. У той час до станції з боку Волочиська підійшли чотири ворожі потяги. Кулеметний вогонь затримав перший потяг, але надійшли ще три і, відстрілюючись, прорвалися на Проскурів.
На станції Війтівці здобуто чотири важкі кулемети і багато рушниць. В обозі знайшлося кілька діжок оселедців, яких козаки не іли кілька років. Ділили оселедці — пропустили ворожі потяги. Пізно вночі полк вирушив до с. Курінки (тепер у складі с. Куровечка. — Ред.), де й заночував.
20 вересня о 6-й годині ранку полк, вийшовши із с. Курінки, зайняв позицію перед залізницею Волочиськ — Проскурів. Запорозька дивізія тримала фронт на північ від полку. 2-й курінь із сотником [Віктором] Дяченком пішов на станцію Війтівці із завданням зірвати залізничний шлях.
О 8-й годині піхота Запорозької дивізії повела наступ на Волочиськ. Невдовзі з того напрямку почулася гарматна і рушнична стрілянина. З боку Волочиська показався ворожий бронепотяг. 2-й курінь ще не встиг зірвати шляху, і ворожий бронепотяг прорвався на повному ходу, обстрілюючи розташування полку з чотирьох гармат. Тим часом Запорозька дивізія вдерлася до Волочиська, але під натиском ворожої піхоти залишила місто і почала відходити.