Сучасна польська повість
- Автор: Филипович Корнель, Махеєк Владислав
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Олена Медущенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Сучасна польська повість». Краткое содержание книги:
У «Змовниках» В. Махеєка постають картини життя в Польщі за часів диктатури Пілсудського: сваволя поліції, убоге животіння містечкової бідноти, діяльність підпільників-комуністів і на тлі всього цього — перше трудне і болюче кохання селянського хлопця до дочки багатого адвоката.
Повість Р. Клися «Какаду» присвячена боротьбі проти гітлерівських окупантів: йдеться про бійця руху Опору, що віз зброю партизанам, про його небезпечні пригоди…
Б. Когут у повісті «Кому дозволено жити» розповідає про боротьбу за соціалістичну Польщу в перші повоєнні роки.
Корнель Філіпович своїм твором «Чоловік — це дитина» розвінчує сучасного міщанина з його споживацькою філософією і утверджує ідеал сильної, цілеспрямованої, морально здорової людини, активного громадянина нової Польщі.
За минулі роки я багато чого навчився, пізнав багато такого, про що раніш і гадки не мав. До війни я жив у трохи нереальному світі, тому мені довелося вчитися всього заново, починати життя з самого початку, ніби я вдруге народився, але тоді поряд не було нікого, хто керував би моїми першими кроками, остеріг перед мілинами, на які я раз у раз натикався, не було нікого, хто допоміг би мені знайти правильний шлях, я був завжди страшенно самотній, і це кінець кінцем привело до того, що я геть віддалився від людей, замкнувся в собі, став мовчазним, недовірливим і потайним і так боявся виявити свої думки й почуття, що жартома мене прозвали Самітником. Може, це прізвисько, іронічне й водночас повне розчарування, вихопилося з уст однієї з тих жінок, з якими я спав, хоч ніколи не належав їм цілком; зрештою, це не мало значення: прізвисько прилипло до мене, і відтоді для близьких знайомих я став Самітником, як згодом для товаришів по боротьбі був Похмурим, хоч ні ті, ні другі не знали мене по-справжньому.
Але і я сам теж не усвідомлював у повній мірі, хто я, і якби мене про це спитали, мабуть, не зміг би дати ясної відповіді; я знав, ким хочу бути, але не мав уявлення, хто я насправді. Мені треба було переступити ще чимало сходин, пройти багато важких випробувань, тому я щодня перевіряв себе, був до себе суворий і вимогливий, завжди вимагав від самого себе більше, ніж від інших; та коли під час нічних роздумів підсумовував пережите за минулі дні, завжди виявлялося, що на моєму рахунку невдач більше, ніж справжніх успіхів, я не раз опинявся на грані банкрутства, але в тому, що досі я не зазнав цілковитого краху, не було нічиєї заслуги.
Я стояв на пероні під величезним годинником, почепленим на залізному стовпі, і, чекаючи Монтера, пробував уявити, що було б зі мною, якби я опинився у ворожому таборі. Поміркувавши, дійшов висновку, що в той час, коли я гарячково шукав шляхів свободи, я, очевидно, пристав би до всякої групи, яка дала б мені зброю й залучила до боротьби, не вдумуючись у її ідеї та гасла. Отже, я міг потрапити і в НСЗ — від самої думки про це мене пройняв дрож; та найбільш жахало мене те, що я міг повірити в їхню правоту, ба навіть мусив би повірити, якби приєднався до них, і тоді захищав би такі ненависні й ворожі мені позиції, але якби так сталося, якби я опинився серед цих людей, з часом мене, напевно, почала б мучити свідомість своєї вини, породжена самим фактом співробітництва з угрупованням, яке не зупинялося навіть перед зрадою, щоб позбутись політичних противників.
Але в перші дні моїх шукань я нічого цього не знав; щоб розібратися в ситуації, мені потрібен був час і люди, які з’ясували б мені завдання й мету різних підпільних угруповань, щоб я міг свідомо зробити вибір. Волею випадку я опинився на боці Монтера, але випадок міг штовхнути мене і в табір Вовка, я був неспроможний вибрати сам.
Мені пощастило, я потрапив до тих, хто боровся чесно й безкомпромісно, чия програма не викликала застережень, і це давало мені величезне внутрішнє задоволення.
На пероні з’явився Монтер. Спершу я побачив у натовпі його зелений баварський капелюх з едельвейсом, а потім довгасте обличчя і очі, що дивилися на годинник, під яким я стояв. Нарешті він помітив мене, махнув рукою й почав пробиратися між пасажирами, між зваленими на пероні валізами та клунками, а опинившись біля мене, підморгнув і сказав: Ш — Все гаразд, Похмурий. За десять хвилин ти вже будеш у дорозі.
— Якби тільки знайти місце в купе. Схоже на те, що сьогодні буде страшенна тиснява. А я ж не можу з таким вантажем їхати на приступці вагона.
Високий і худорлявий, у капелюсі, зсунутому, як звичайно, на потилицю, Монтер стояв переді мною і всміхався.
— Не будеш ти їхати на приступці, топ аті, — сказав він, не виймаючи з рота сигарети. — Крук повинен знайти тобі місце в купе.