Сучасна польська повість

— На здоров’я.

Голодні й перемерзлі хлопці з задоволенням випили й пожадливо накинулись на їжу. Мені ж їсти не хотілось, я закурив другу сигарету і, з нетерпінням чекаючи кінця вечері, дивився на хлопців, на Монтера; мене вразило, як він змінився. Коли ми починали нашу спільну роботу, він здавався зовсім молодим, тепер йому можна було дати щонайменше років сорок. Тоді це був вродливий, стрункий юнак, а тепер — літній чоловік із сивими скронями. Боже мій, така робота кінець кінцем хоч кого доконає, адже всі ці роки ми жили в безперервній тривозі, нерви були напружені до краю, навіть лягаючи спати, ми мусили бути готові до всяких несподіванок, навіть уві сні не могли знайти спокою, і це вкорочувало нам віку. Скільки років збігло від нашої першої зустрічі — п’ять, десять, п’ятнадцять? Ні, всього три роки — три літа, три осені, три зими, а мені здавалося, що відтоді минула ціла вічність.

Я сидів на стільці лицем до дверей, дивився на Монтера та його друзів, незабаром ми вже мали вийти з «Какаду», час знову змінив темп, тепер він мчав, немов скажений пес, і кожна секунда наближала момент відходу поїзда; вже був початок на сьому, я став нервуватись, але намагався цього не виказувати, треба їм підживитися й перепочити. Вони їли мовчки, з гарячковим поспіхом, втупившись у тарілку, відгороджені один від одного мовчанням; кожен думав про своє, але я розумів, що означає ця повна суворої зосередженості тиша, — вони теж відчували натиск часу, який невблаганно штовхав нас назустріч подіям цього вечора, котрі важко було передбачити; їхнє завдання зараз видалось мені зовсім легким: вони повинні були провести мене на вокзал, тільки на вокзал, а потім, у поїзді, протягом трьох годин їзди з трьома зупинками я вже повинен сам давати собі раду; в кінці путі мене мали зустріти й забрати вантаж — так замкнеться коло моїх обов’язків цього дня, який ще не скінчився і триватиме аж до півночі.

Отож я нерухомо сидів на стільці, лицем до дверей, прислухався до звуків, що долітали з коридора, і дивився на Монтера та його людей.

З Монтером я вперше зустрівся три роки тому, і наша зустріч тоді, як і цього передсвяткового вечора, була не випадкова, а дуже ретельно підготовлена, хоч ми в цьому участі не брали; ми зустрічалися ось уже три роки, але досі не знали один про одного анічогісінько, навіть імені й прізвища, і хоч виконували разом багато тяжких і небезпечних завдань, по суті, були зовсім чужі. Для мене Монтер був тільки Монтером, тридцятилітнім худорлявим чоловіком з довгастим обличчям і дуже гарними очима, в яких не можна було помітити нічого, крім холодної зосередженості; його біографія для мене не існувала, я знав лише одтіу її сторону, пов’язану з нашою спільною діяльністю, але цього було мало, надто мало, щоб склалася певна думка про цю людину; нічого не відаючи про Монтера, я не міг почувати до нього ні особливої симпатії, ні антипатії, мені були невідомі його погляди, я не мав ніякого уявлення про те, що він думає, тому між нами не могли виникнути близькі, дружні взаємини. Для Монтера я був просто Похмурий, чоловік невизначеного віку, а мені недавно сповнилося двадцять чотири роки, без імені й прізвища; зустрічались ми досить рідко, то були короткі, хапливі зустрічі, а небезпека, яка нам загрожувала, зближала нас тільки на час спільної операції. Ще менше я знав про Монтерових товаришів, яких він привів у «Какаду», адже я бачив їх уперше; Монтер щоразу приводив з собою нових хлопців, і я мав підставу припускати, що тих, які приходили раніше, уже немає живих. Подумати тільки: я мусив покластися на них, довірити їм свою долю й саме життя, бо ці молоді хлопці брали участь у тих справах, про які я не розповів би навіть найближчому другові, коли б його мав, — і я вірив цим зовсім не знайомим людям, хоч як дивно; я сидів у малому залі «Какаду» й чекав, коли вони нарешті будуть готові вирушити разом зі мною в дорогу, щоб дбати про мою безпеку, поки я сяду в поїзд; так, це було дивно, але якби цього зимового вечора я потрапив у пастку, хлопці повинні були б відвернути увагу поліції, прийняти вогонь на себе, — і все це задля мене, задля людини, про яку вони нічого не знали.