Повзе змія

Та змінити в цьому недільному ранкові Олена нічого не могла, тому підвелася з канапи, аби не розтривожити Романа, накинула невагомий халатик на голе тіло, пройшла на кухню і щільно причинила за собою двері. Знову заварювати і пити чай не хотілося. Від думки про гаряче Олені стало зле, вона навіть витягла з холодильника поставлену туди від учора почату пляшку мінералки і зробила кілька великих ковтків, тут же перелякалася — а раптом застудиться, почне кашляти, чхати та хрипіти, втратить презентабельність, і тоді точно коханець її висварить. Нашкодить вона не йому — собі, тому заховала пляшку назад, натомість сіла на ослінчик, підсунула до себе піалку, повну соняшникового насіння, і почала лузати, аби хоч чимось зайняти себе під час вимушеного неспання. За це, між іншим, вона теж могла отримати догану від Романа. Він терпіти не міг тих, хто лузає насіння, називав це проявами селянства і нарікав — від цього жодної користі, саме сміття. За рік роботи на телебаченні під суворим наглядом продюсера Олена змінила багато своїх звичок, а ось від насіння відмовитися не могла. Тому робила це потай, коли Малиновський не бачив, бо хоч убий не розуміла, яким чином звичка лузати насіння негативно вплине на імідж молодої, проте вже досить популярної телеведучої.

Отримавши диплом журналіста, вона не повернулася в рідний Житомир лише через свого колишнього коханця, на той час без п’яти хвилин чоловіка Мишка Мурзенка. На курсі його прозвали Мурзилкою, але він нічого образливого в тому не вбачав, Олені ж оця сама «мурзилка» чомусь дуже сподобалася. Було в прізвиську щось м’яке, біленьке та пухнасте. Її батько, заступник головного редактора житомирської комерційної газети, практично працевлаштував доньку, й вона навіть не думала про життя в гамірному Києві, який за роки навчання так і залишився для неї практично чужим. Хоча майже всі іногородні з її курсу бачили себе лише столичними журналюгами, причому активно влаштовувались у партійні та економічні видання і, звичайно ж, брали в облогу телеканали, керуючись принципом: «Головне — зачепитися». Мурзилка, старший від Олени лише на пару років, заявив, що закручує власний медіа-проект, усе на мазі, тим більше вибори на носі, одна солідна партія обіцяла допомогти, надали навіть кімнатку під офіс. Власне, легендарна кімнатка на першому поверсі колишнього проектного інституту — єдине, що бачила Олена в цьому проекті. Мурзилка мав від неї ключі, міг приходити, коли завгодно, навіть ночував там стонадцять разів, вони перепробували на новеньких дивані, кріслах та столі численні сексуальні позиції, а в перервах між любощами Мишко обговорював із нею плани роботи. Адже він, складаючи штатний розклад, вписав її як провідного журналіста-оглядача. Само собою, Житомир відразу перетворився на галіму провінцію, батькова газета — на повний відстій, Олена несподівано побачила себе столичною медіазіркою, від чого її сексуальні фантазії ставали дедалі несподіванішими та ризикованішими. На сексі вони й погоріли. Дівчина так і не розібралася, кому саме належала ця кімнатка з новим м’яким куточком, жалюзі на вікнах, комп'ютером і халявним інтернетом. Якось вони надто захопилися, старенький нічний вахтер почув крики, викликав міліцію, а оскільки крики не припинялися, патрульні послухали під дверима та й висадили їх, заставши коханців у цікавій і навряд чи відомій укладачам «Камасутри» позі. Потішило ментів те, що саме в цей момент Мурзилка кінчав. Він устиг вийти з партнерки й відскочити від неї, сперма крапала просто на ковролін підлоги, патрульні по-конячому іржали, а Олена хотіла, щоб саме зараз її просто застрелили. Звичайно, більше Мишко не мав ніяких прав на заповітну кімнатку, а водночас накрився і грандіозний проект, про який Олена мала лише приблизні відомості.