Повзе змія

— Ви не хочете отримати п'ятнадцять років замість довічного? — здивувався Гужва щиро, брови стрибнули догори, окуляри сповзли з перенісся, він знову поправив їх пальцем. — Нічого собі клієнт!

— А я не вірю, що ви можете це зробити, — тепер у голосі Баглая звучав виклик, очима він буравив співбесідника, наче лазерним променем, адвокатові навіть здалося, що він відчув, як нагріваються дужки окулярів. — Знаєте, у магазинах тепер люблять давати талончик на знижку. П’ять або десять відсотків здебільшого. Це означає, що я куплю шкарпетки не за одну гривню, а дешевше — за дев’яносто п'ять копійок. Чи взагалі за дев'яносто. А куплю товару на сотню, то заплачу — страшно сказати! — на п’ятірку чи десятку менше! Пляшку горілки зекономлю. А коли врахувати, що я взагалі спиртного до рота не беру, для чого мені така економія? Палка сухої ковбаси чи півкіло сиру? Або півкіло сала? Для мене, пане адвокат, знижка починається від п'ятдесяти відсотків, усе інше — понти дешеві, херня собача. Якщо замість гривні я можу за той самий товар заплатити п'ятдесят копійок — тоді справа серйозна.

— До чого тут ці роздуми про економіку?

— У сраці бачив я різні економіки! — Баглай дозволив собі трохи підвищити голос, а потім знову заговорив у звичному для себе тоні. — Ви мені пропонуєте зараз п’ятивідсоткову знижку, а я хочу половинну, і це — по мінімуму. Я можу вийти звідси під заставу чи хоча б на підписку?

Гужва мусив узяти тайм-аут і витримати паузу, аби перетравити щойно почуте. Виходить, ані він, ані ті, хто платить йому, недооцінили Богдана Баглая. А він, між іншим, тверезо оцінює ситуацію, суче вим'я.

— Застава в нашому законодавстві не надто практикується, хіба стосовно високих посадових осіб чи крупних фінансистів, і то я не певен… Гм… Про підписку думати забудьте, вас звідси випускати до суду не збираються.

— Тоді для чого ці розмови? Які в мене шанси?

— Отже, ми почали ділову розмову. Можемо домовитися, гроші у вас?