Повзе змія

— У мене вийде? — Олена тоді розуміла, розуміє і тепер — від її бажання тут нічого не залежало, хіба відмовитися навідріз, упертися, але тоді прощавай, робота й улюблений «S-канал».

— На перших порах допоможемо. Власне, не тільки на перших, там уже штат народу працює, матеріал тобі копає. Розумієш, народові цього хочеться.

— Криміналу?

— На хрін кримінал! — відмахнувся Роман. — Кажуть, понаїдалися всі трупів, понапивалися крові, а хріна з два! Живемо серед бандитів, і хай це прозвучить пафосно — по їхніх довбаних поняттях. У нас кожен, хто кримінальну хроніку дивиться, на себе її приміряє. Посібники на тему «Як вижити у в’язниці» чи матеріали про життя в тюрмах та зонах після рецептів домашнього консервування друге місце за популярністю займають. Наша міліція, дитино, нас не береже. А коли й береже, то вибірково. У камері може опинитися в нас кожен, ми з тобою — не виняток. Народ дивиться все це і на вус мотає, правила виживання такі. Потім далі: коли дізнаєшся, що когось обікрали, вбили чи заманьячили на смерть, радієш. Питання — чому?

— Чому? — слухняно запитала тоді Олена.

— Бо все це відбувається не з тобою. Коли показана бандитська морда за ґратами, і не в кіно, де жорстокого бандюгу актор Ліфанов чи там Смоляков грає, або благородного бригадного рекету — душка Безруков, а справжня реальна бандитська морда, це народ якось заспокоює. Ось він, спіймали його, падлюку таку. Наша міліція справді таки нас береже, хоча б у чомусь, від когось. Ти перераховуєш усе, що воно зробило, причому в подробицях, нервів нічиїх не жалієш. Якщо розрізав труп — на скільки шматочків і чим. Якщо вбив — то як саме, де труп закопав, що після того робив. Якщо зґвалтував — скільки років жертві було, про її перше кохання згадати, дитячі вірші знайти і фото з бантиками та лялькою пластмасовою. Коротше, аби жертву дуже жалько стало, бандюгу-упиря зненавиділи разом з матір’ю, що його породила, а міліцію захотілося полюбити — ось якого бузувіра вдалося знешкодити. Пальця собі відкушу, коли така програма — не ляля! — Роман тоді навіть продемонстрував їй пальця, причому мізинця на правій руці, вона зараз знову посміхнулася думці, яка тоді прийшла: звичайно, уже готується, бо мізинця кусати неважко.