Повзе змія
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-66-9
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повзе змія». Краткое содержание книги:
Це трилер, від якого неможливо відірватися. А фінали в історіях Андрія Кокотюхи завжди несподівані.
— А нам дозволять із такими спілкуватися? — обережно поцікавилася тоді Олена.
— Робимо певні рухи, для чогось я працюю, чимось, мабуть, займаюся. Не завжди виходить, я знаю. У цих козлів є конституційне право. Вони можуть послати тебе подалі на хер, бо розмовляти перед телекамерами, аби вся країна бачила, резону нема. Їм за це суд поблажки не дасть. Можна на твоїй персоні виїхати. Вродлива жінка в камері, причому — жива, а тут картинки з журналів забирають при обшуках. Теж психологія, можуть повестися. Ну, звичайно, при наявності відповідного дозволу з відповідного департаменту. Нічого, пару програм зліпимо, покажемо — самі ганятися за нами почнуть. Але навіть якщо ніяк не вигорає, навіть особистою чарівністю взяти — нічого, все продумано, дитино. Менти, особливо начальство, тобі про кожного конкретного персонажа такого наговорять — ховайся. Намалюють портретик — дай Боже, всі ж вони, можна сказати, психологи. Словом, без матеріалу ти за будь-яких розкладів не лишишся. Рекламу під «Портрет» можна взяти солідну, проекти програми вже розіслані, кому треба, тепер знімемо пілот — і вперед, за орденами. Чи не так?
Звичайно, так. Навіть при великому бажанні Олена не знаходила вагомих аргументів, аби заперечити Малиновському й поставити під сумнів успіх кримінального телепроекту. Смакування насильства, пропаганда його, бездуховність? Навряд чи можливі такі звинувачення. Навпаки, демонстрування торжества справедливості та законності, популяризація праці українських правоохоронних органів, створення їхнього позитивного іміджу в очах громадськості. Олена вже читала заявку.
Завтра рано вони з режисером Ігорем Корнієнком їдуть у місто Слобожанськ. Наприкінці травня цього року там судили банду, по справі проходило на загал одинадцять осіб. Ватажок — такий собі Богдан Баглай, майже чотири роки його по всій Україні ловили. Коли вірити судовому вироку, на ньому особисто — сім убивств, ще два скоєні за його наказом. Серед членів банди — рідний батько. Як написали в невеличкій довідці, всі отримали різні строки ув’язнення, а Баглай і ще один, Дорофєєв, засуджені до вищої міри. Сидітимуть до кінця життя. Баглай, між іншим, лише на рік за неї старший — минулого року йому виповнилося двадцять п’ять. Своїми каналами Роман дізнався — особистість цей Баглай досить непересічна, навіть вірші пише. Словом, можливий варіант, що погодиться на інтерв'ю, бо хоч вирок і набрав чинності, його поки що тримають у Слобожанському СІЗО. Справа пройшла апеляцію, але ще не прийшла назад із Верховного Суду, та й узагалі поспішати Баглаєві вже нема куди. Швидко в цій системі, як пояснили знаючі люди, нічого не робиться.
За рішенням продюсера проекту Романа Малиновського небезпечний бандит і вбивця Богдан Баглай стане першим героєм першого «пілотного» випуску програми Олени Суржі «Кримінальні портрети».
2
Начальник обласного УБОЗу полковник Черниченко їй сподобався. Хоча вона, наслухавшись історій про ментів від ліберально налаштованих громадян, а також складаючи про них враження з сучасних російських міліцейських серіалів, розуміла, що при його бажанні перше враження могло вийти абсолютно негативним. Олена ніколи раніше не спілкувалася тісно не лише з високими міліцейськими чиновниками, а навіть зі звичайним патрульним. Вона, як переважна більшість громадян, традиційно міліцію як таку недолюблювала. Особистих причин для такого ставлення в неї не було, просто традиції такі — абстрактно не любити представників влади та служителів закону. Влади в нас, як відомо, немає, а закони хронічно порушуються. Олена навіть не уявляла собі, що може бути інакше. А коли взяти до уваги, що вона — представник найдемократичнішого прошарку інтелігенції, тобто — працівник засобів масової інформації, то висловлювати вголос свою нелюбов до ментів поганих у середовищі журналюг стало обов’язковим іще з часів радянської влади. До всього екс-ведуча кулінарної програми не знала, як поводитися в абсолютно новому й невідомому для неї середовищі. Малиновський розумів її побоювання, але замість того, щоб дати хоч якісь інструкції, спокійно пояснив дитині: усе о’кей, так задумано, для неї все це — як чистий аркуш паперу, поняття про їхні поняття вона не має жодного, а отже, буде діяти за підказкою власної інтуїції. Ніколи не зашкодить подивитися на ментівські структури свіжим, так би мовити, незамиленим оком.