Повзе змія
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-66-9
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повзе змія». Краткое содержание книги:
Це трилер, від якого неможливо відірватися. А фінали в історіях Андрія Кокотюхи завжди несподівані.
До честі коханця, поки що так і виходило. Майже цілий сезон Олена Суржа довідувалася про кулінарні пристрасті зірок кіно, театру, естради, а коли за це додатково платилося, то й зірок політики та бізнесу. За окрему плату «чорними» грішми вона могла представити лідера чи активіста певної політичної партії або директора фірми чи банку дуже простим, доступним, людяним, навіть домашнім. Серед аналогічних програм «Кухонний базар» мав досить високий рейтинг.
Власне, саме з цієї причини Малиновський запропонував, а коли говорити точніше — вирішив змінити амплуа ведучої.
Купка лушпайок уже досить виросла. Уявивши розгніваного Романа, Олена посміхнулася сама до себе, змела гірку сміття в долоню, викинула у смітник, критично обдивилася підлогу біля мийки та місце біля відра, помітила дві схожі на човники лушпинки, підібрала їх пучками, вкинула до смітника й накрила відро кришкою. Отак. Коханець надто гидливий, він терпіти не може виносити сміття, бо треба ж торкатися пакетиків. А на роботі в нього взагалі персональний нужник. Він продюсер, йому можна. Але саме естетика малоприємного, гидотного, навіть потворного лягла в основу його нового проекту. Хоча Малиновський і визнавав, що нового нічого не придумав, усе ж таки відчував… Він завжди відчував успіх, рідко коли прораховувався, бо від розрахунків напряму залежав його заробіток. Олена вже вкотре пригадувала їхню нещодавню розмову, котра поступово перейшла у Романів монолог:
— Я тобі, дитино, сто двадцять шість разів казав, і сто двадцять сьомий повторю, не полінуюся — жінки в журналістиці займаються не своєю справою. Професія не для них, усе, хоре, в'яжемо. Але раз у нас так уже повелося, то нехай баба-журналістка займається не своєю справою в квадраті, а то навіть у кубі. Ти січеш фішку?
— Поки що ні. А в принципі — так, — швидко виправилася тоді Олена.
— Дивись, у нас дівки в гарячі точки не лізуть, в гівні різному не порпаються, де кров і бруд, там їх немає, блін. Де вони всі, спитай мене? І я тібє атвєчу: вони всі хочуть розповідати споживачам інформації про моди, кіно, косметику, або підорів та лесбійок із шоу-бізу. Ну, ще новини читати й салат із креветок готувати. Не конче з креветок, не дивися на мене так. Апельсини, ківі-шміві, яблука — оце бабські салати, а ще збиті вершки. Смажити кусень м’яса, причому соковитого, з кров’ю — тут уже фє, тут не для нас. І головне, дитино, аби на цьому всьому красівому фоні себе, таку саму красіву, було видно з усіх боків. Хіба не так?
— Так, — погодилася тоді Олена, бо й говорив Роман для того, аби з ним погоджувалися.
— Тепер дивись. Всюди є кримінальні програми. У нас теж є, але ми міняємо формат. Уяви на секундочку: про бандитів, убивць, патрачів, маніяків та подібну нечисть розповідатиме не підполковник Стогній, не мужній чоловічий голос за кадром, не дядько в офіційному костюмі й не ведуча теленовин, котрій до сраки, про що повідомляти: про неврожай, візит Президента України до Монголії, війну в Іраку, відкриття виставки кошиків із лози чи вбивство банкіра. Фішку січеш?
— Ти про мене говориш? — Олена тоді вдала, що не розуміє.
— А про кого? Просікай фішку, дитино, просікай. Жодної політики, чистий кримінал, причому — по можливості в форматі ріал-тіві. Тобто, якщо нема змоги показати, хто, кого і як убивав чи розпитати про це родичів жертви, треба вкласти все в авторський текст. Повторюю піпл звик, що таке зазвичай роблять мужики. А тут виходиш перед їхні очі ти: молода, красива, та ще з іміджем «правільной хорошей дєвочкі». Половина домогосподарок відразу твоя. Почнуться охи-ахи: «Ай-яй-я, і як ото вона не боїться про таке все розказувати, з тими бандюгами справу мати, вона ж дівчинка зовсім, ти ж бач, не побоялася». Ну, приблизно такою буде реакція. Далі — феміністки. Знаєш, як вони за тебе горою стануть: «Уже мужиків немає, доводиться молоденькій дівчинці нашу кримінальну країну вивчати, порпатися в цьому лайні». Чоловічу аудиторію в принципі у нас мало що цікавить, хіба футбол із боксом та щось про машини. Але поголос, думаю, піде, ми ще піар-кампанію організуємо, під проект грошей надають поки що нормально, можемо платити за рекламу, але не тупо, а подавати, як нам вигідно. Словом, будеш ти в нас Оленою Суржею, першою жінкою-журналісткою, котра серйозно бореться зі злочинністю. Хочеш?