Одіссея найкращого сищика республіки

— Ви збираєтеся трощити мої яйця? — ошелешено спитав я. Бо всякого чекав, але не такого.

— Так, збираюся. Коли я прийшов до «Білого Єрусалиму», то пропонував сучасніші хірургічні методи без молота і розпеченого металу. Але з’ясувалося, що у вогняному хрещенні дуже важливим елементом є біль. Він надає процедурі особливого сенсу. Знаєте, як Христос прийняв муки на хресті й тим викупив наші гріхи, так і кожен із наших братів, що хоче приєднатися до нашого корабля, мусить пройти через біль, щоб у його полум’ї остаточно відмовитися від гріха, перемогти його й піти далі, в нове життя.

— Зачекайте, ви що — скопці? — спитав я. Чув про цю страшну секту з великоруських губерній.

— Скопцями нас називають наші вороги. Ми білі голуби, чисті й вільні від тілесного рабства і духовної розпусти.

— Як вам вдавалося існувати тут, неподалік від столиці? — здивувався я.

— А це все керманич наш, Єрофій Кузьмич, улаштував. Він людина працьовита і багата. Та й весь корабель наш при грошах, бо коли звільниться людина і очиститься, то може зосередитися на праці і збагаченні, яке краще за молитви радує Господа нашого. Коли ж гроші є, будь-яке питання можна в наших краях вирішити. Ось і відбудував Єрофій Кузьмич «Білий Єрусалим», запросив мене, а я вже організував роботу за останнім словом техніки.

— Зачекайте, але ви ж, судячи з прізвища, німець! Як ви до скопців потрапили, хіба це не винятково великоруська маячня?

— Так, я німець, і спочатку до скопців я стосунку не мав. Учився на медика, а потім закохався. Об’єкт пристрасті був до мене байдужим, а потім вона ще й закрутила роман із одним моїм неприятелем, завдавши мені удару такого болісного, що у відчаї і в бажанні хоч якось врятуватися з цього пекельного вогню я відрізав собі скальпелем пеніс разом із тестикулами, тобто хер з яйцями, як кажуть у народі. Я хороший хірург, зробив усе швидко, зміг зупинити кров перед тим як знепритомнів. Мене знайшли сусіди, доправили до лікарні, був скандал. З мене всі сміялися, я був у відчаї й думав накласти на себе руки, бо не бачив сенсу життя. Та одного дня до мене прийшов Єрофій Кузьмич і запропонував роботу. Я спочатку відмовив, але потім ми почали говорити, наш шановний керманич розповів про світло і щастя вільного життя без хоті, й мені відкрилися очі! Я зрозумів, що не все втрачено. Навпаки, я несподівано набув дуже багато. Я запропонував проект «Білого Єрусалиму». Раніше операції провадилися в будинку Єрофія Кузьмича на Ковенському, але там було не дуже зручно. Все ж таки велике місто. Виникали питання, підозри, а ми мусили тримати свою діяльність у таємниці. Єрофій Кузьмич підтримав ідею будівництва «Білого Єрусалиму», купив землю, виділив кошти. Ми побудували все за два роки. Весь корабель наш працював тут. І «Білий Єрусалим» став першим кроком у подальшому розквіті нашого корабля.

— Як ви примушуєте людей приїздити сюди? — спитав я, бо не бачив на пацієнтах кайданів.

— Ми не примушуємо, ми переконуємо. Ведемо пропагандистську роботу. Відкриваємо очі на огидність існування в тілесному рабстві, на гріховність розпусти. Ми намагаємося працювати з молоддю, бо її серця ще не вкриті льодом байдужості. Молоді люди шукають чистоти, їх обурює розпуста, яка царює повсюди. Вони знаходять у розповідях наших «білих голубів» відповіді на важливі запитання. І приходять до нас. Але не тільки молодь хоче обілитися. Приходять і дорослі люди, які хочуть доєднатися до нашого корабля. Бо тут їх чекає робота і забезпечене життя. Наші пацієнти, вийшовши з «Білого Єрусалиму», починають працювати в конторах та крамницях Єрофія Кузьмича та інших наших достойників. Свобода від хоті й тілесних забаганок на кшталт куріння чи пияцтва дозволяє зосередитися на заробітку. Наші люди багато і старанно працюють, гроші ж заощаджують і вкладають у справу. Вже за рік чи два колишні пацієнти мають такі статки, про які не могли мріяти у гріховному та рабському житті. А все тому, що ми даруємо не тільки одужання, але й свободу! — Зоненберг усміхнувся.

Я скривився. Ну справді, ось що було дивного у місцевих! У жодного з них не було бороди чи бодай вусів! У жодного! Бо в почищених волосся на обличчі не росте! Натомість додається вага, шкіра робиться ніжною, як у жінки, погляд пом’якшується, стає спокійним, волячим.

— Але навіщо вам я? Я не буду працювати на ваш корабель!

— Ви теперішній, хворий та закріпачений, не будете. А от що ви вирішите після вогняного хрещення, ми подивимося. Людина досить-таки змінюється від болю. Як сталь гартується під ударами коваля, так і ви гартуватиметеся під ударами мого молота. Далі будуть наступні етапи.

— Які ще наступні? Ви ж розчавите мені яйця, випалите їх розпеченим металом! Що ще можна зробити? — аж скрикнув я.

— Іване Карповичу, ви ж, як я пам’ятаю, з селян. Мусили б знати, що навіть із видаленими тестикулами тварина може бути придатною до злягання. Мої дослідження показують, що відсутність тестикул значно зменшує тілесну залежність людини, але не ліквідує її зовсім. Для остаточного й повного визволення необхідна царська печать, або, як у нас кажуть, слід сісти на білого коня. Вирвати сам бур’ян розпусти, тобто видалити пеніс, він же дітородний орган, він же хер. Можна одразу робити і вогняне хрещення, і царську печать, але в такому разі досить великий ризик ускладнень і смерті. Тому я завжди дію поступово, тут краще не поспішати. До речі, ми працюємо і з жінками, бо всі мусять мати право увійти у царство небесне чистими й непорочними. Для жінок існує два етапи. На першому я видаляю частину, яка має наукову назву «статеві губи». На другому етапі я видаляю клітор, наймерзенніший у жінці відросток, який приносить задоволення від розпусти, а також відрізаю груди, що є інструментом зваблення. Для чоловіків існує ще два етапи. На третьому я видаляю соски. А на четвертому вирізаю на боку наших братів трикутник на згадку про муки на хресті Господа нашого, якому списом пробили ребра. Після двох етапів у жінок та чотирьох у чоловіків усі повертаються у безгріховний стан і стають дуже схожими одне на одного. Ми долаємо не тільки рабство і розпусту, ми долаємо і роздільність між чоловіками та жінками, повертаємо божественну єдність. Ось так, Іване Карповичу.