Одіссея найкращого сищика республіки

— А чому годують по-різному? — спитав я.

— Люди в сірому тільки починають лікування, — люб’язно почав пояснювати лікар. — Для них розроблено спеціальну дієту, яка полегшить лікувальні процедури. А ось пацієнти в білому вже стали на шлях одужання й отримують повноцінне харчування. Ви, думаю, виберете обід для «білих»?

— Так, із м’ясом мені миліше. Слухайте, а чому лікарня зветься «Білим Єрусалимом»?

— Бо білий — колір чистоти та здоров’я. Колір людини до гріхопадіння, коли вона не знала зла та хвороб. — Лікар попросив якогось чоловіка принести мені обід. Прислужували тут люди з такими ж обличчями, як і пацієнти в білому. У «сірих» же обличчя були звичайні. «Білих» було з півсотні, «сірих» — зо два десятки, плюс обслуга.

— Слухайте, а на що хворіють ці люди? — я кивнув у бік «сірих». — По них і не скажеш, що вони хворі.

— Бо хвороби духу не такі помітні, як хвороби тіла. Але куди більш руйнівні. І небезпечні, — запевнив лікар. Він присів біля мене. Здавався цілком спокійним, пишався своєю лікарнею. — Ми беремося за найскладніші випадки, від яких відмовляються в інших лікарнях. От, наприклад, випадок із тим-таки Кіндратієм. Його возили до найкращих лікарів, але ті не змогли допомогти.

— А на що він хворів?

— На пріапізм.

— Це як? — Про таку хворобу я нічого не чув.

— Це коли статевий потяг виходить з-під контролю і стає панівним. У наш час усебічної розпусти це трапляється досить часто. До дітей потрапляють книжки, що вихваляють розпусту. Ті книжки труять їм мозок, перетворюють їх на рабів бажань, штовхають на хибний шлях і призводять до божевілля. Взагалі статеве бажання — найбільший із деструктивних потягів, що може охоплювати людину. Навіть пияцтво не таке страшне, — зітхнув Зоненберг.

— Я щось не розумію. Молодий хлопець відчуває бажання. У чому тут хвороба?

— Ну, Іване Карповичу, тут можна дивитися на проблему широко і вузько. Якщо дивитися широко, взагалі весь статевий потяг — це ярмо, яке пригнічує та знищує людину, це хвороба, від якої вона може вилікуватися лише під старість. І то не обов’язково.

— Ви щось дивне кажете. Як це статевий потяг хвороба? Це що, всі ми хворі? — здивувався я.

— Так, Іване Карповичу, всі. Ну, майже всі, окрім тих, хто зміг здолати тілесний бруд. Ідеться про гріхопадіння всього людства. І щоб змити сію печать змія-спокусника, треба пройти муки, як наш Спаситель. Але це вдається дуже небагатьом. Смачного! — сказав лікар, а переді мною поставили порцелянову миску з супом і хліб. Суп пахнув добре, я був голодний, але їсти не став. Лікар засміявся. — А, ну так, я ж читав ваші історії. Ви не їсте, бо боїтеся, що в суп щось підсипали. Добре, несіть і мені! — наказав він комусь зі слуг. — Так ось, повертаючись до вашого питання. Статевий потяг — одна з найважчих хвороб людини. І якщо інші хвороби руйнують лише тіло, то статевий потяг руйнує і душу, і тіло, більше того, він руйнує цілі суспільства, держави та народи! От уявіть — скільки людей ми щорічно втрачаємо через злочини на ґрунті пристрасті? А додати сюди самогубства через нещасне кохання? Ідеться про тисячі й тисячі. А це ж лише верхівка айсберга!

— Кого верхівка?

— Айсберга. Це такі крижані гори, що плавають океаном у високих широтах.

— Де плавають?

— Ну, на півночі, на півночі плавають.

— А як можуть гори плавати? — здивувався я. — Острови плавають, про таке чув. Ото пливуть моряки, бачать — острів. Висадяться воду пошукати, юшку зварити. Розпалять багаття, а острів як здригнеться і весь під воду як пірне! Бо то не острів був, а величезна риба! Але щоб гори плавали, такого я не чув.

Лікар уважно дивився на мене. Став серйозним. Ось йому принесли тарілку супу, і він усміхнувся.

— У якійсь із ваших історій ви чарки змінювали, бо боялися, що отруять. Хочете — тарілками поміняємося?

— Давайте, — кивнув я і посунув до нього миску. Він посунув свою, ми обмінялися.

— Що ж, іще раз смачного, — побажав лікар, і ми почали їсти. Суп був чудовий, наваристий, на свинячих ребрах. — Як вам наш кухар?

— Справу знає.

— До речі, з колишніх наших пацієнтів. Був на межі смерті через блуд. Офіційна медицина визнала невиліковним, звернувся до нас, і ми його врятували, — похвалився лікар.

— І як можна вилікувати від блуду?

— Я відчуваю у вашому голосі скептицизм. Це не дивно. Бо ми виростаємо у суспільстві, яке майже не намагається чинити опір статевому потягу, визнає його нездоланним, а часом навіть нормальним. Але ж насправді вихід є. Навіть кілька. Один нам запропонували святі люди минулого. Це аскеза. Внутрішня перемога хоті, здолання гада в собі. Але це дуже важкий шлях, неприступний для більшості. До того ж велика хиба цього шляху в можливості рецидивів, тобто повторень хвороби. Якщо ви читали житія святих, то знаєте, як часто їм доводилося долати спокуси, коли тіло повставало і вимагало свого. Аскеза — шлях одиниць. А ми живемо з вами в час промислового виробництва, коли важливі не так духовні подвиги одинаків, як ефективність мас. Тому й шукаємо інші шляхи звільнення людини з тілесного ярма.

— Що значить звільнення?

— Одужання. Позбавившись хоті, людина починає нове, осмислене і розумне життя. Вона може зосередитися на роботі, тепер її більше не будуть відволікати порожні хвилювання. Це корисно для суспільства, корисно для економіки, для держави та для конкретних осіб. — Лікар пояснював і задоволено їв суп, плямкаючи пишними губами. Я теж їв, але вже без задоволення, бо де й апетит подівся.