Одіссея найкращого сищика республіки

— Я досить забезпечена людина.

— Це ви гроші мені пропонуєте? — Лікар усміхнувся.

— Пропоную. Скільки ви хочете?

— Аніскільки. Іване Карповичу, мені не потрібні гроші. Я живу тут, у «Білому Єрусалимі», тут-таки харчуюся і працюю. Лікарня купує потрібну мені фахову літературу, інструменти, одяг і все необхідне. Я займаюся улюбленою справою. Ну для чого мені гроші?

— Сьогодні лікарня є, а завтра її не стане.

— І куди ж вона подінеться?

— Ну, наприклад, на вас зверне увагу влада.

— Не зверне. Єрофій Кузьмич тримає на фінансовому гачку дуже багатьох у Петрограді.

— А раптом до влади прийде хтось інший! — Я вигадував абищо, тільки б якось урятуватися.

— Хтось інший? Ми готові й до інших. Воно, до речі, було б краще, якби до влади прийшли сміливіші люди. От я їздив у Петроград, мав зустрічі з кількома міністрами. Пропонував їм втілити наші досягнення в масштабах всієї країни. Звільняти людей не по одному й не по десять, а десятками тисяч! Таким чином ми могли б суттєво знизити рівень злочинності, бо вільні та чисті люди не схильні порушувати закон. Більше того, ми б стимулювали потужний розвиток економіки, бо «білі голуби» будуть працювати та багатіти, а разом із ними багатітиме й країна. Мене послухали і сказали, що зараз це не на часі. Як може бути не на часі докорінна зміна країни, щоб усе її населення очистилося, стало щасливим і радувало Господа працею та безгрішністю? Нехай цар цього не розумів, бо застряг у середньовіччі, але теперішній уряд мусить розуміти, що має чудову можливість величезних змін, переробки на новий лад усього суспільства! Але він боїться. Цікаво, що я зустрічався і з представниками партій, які зараз не при владі. Так ось, вони значно більше цікавилися моїм проектом перебудови людства. Ви уявляєте, що буде, коли вся держава складатиметься тільки з «білих голубів»?

— Не уявляю, бо ви всі повиздихаєте досить швидко.

— О, чую у вашому голосі ненависть. Ну, що ж, ненавидьте нас, вам, гріховному, залишилося зовсім небагато часу. Щодо «повиздихаєте», то скажу вам, що середня тривалість життя «білих голубів» десь на вісім-десять років довша, ніж середня по країні. Це завдяки тому, що ми не маємо шкідливих звичок: не злягаємося, не п’ємо і не куримо. Ми краще харчуємося та одягаємося. Завдяки більшим доходам нам приступна легша робота та краща медична допомога. Тож повиздихаємо ми не скоро. Звісно, є проблема з народжуваністю. Зараз вона легко вирішується залученням неофітів із «темних», але якщо «білі голуби» стануть панівним класом у державі, може виникнути проблема. Але її просто розв’язати. По-перше, наші жінки — навіть ті, що пройшли два етапи, — не втрачають можливості народжувати. Що ж до запліднення, то для цього можна залишати якусь суворо обмежену кількість самців. Наприклад, із розрахунку один на сто жінок. Самців доведеться тримати окремо і під суворим наглядом, щоб вони не розносили розпусту. Діти ж будуть народжуватися, рости, і десь у віці чотирнадцяти років ставатимуть на шлях очищення. Сподіваюся, ми побачимо цей чудовий, новий світ, у якому, до речі, не буде війни. Ви ж проти війни, Іване Карповичу? Читав, що вас навіть звинувачували в пацифізмі. Так ось, «білі голуби» не воюють. Завдяки остаточній перемозі чистоти рівень агресії у нас значно зменшений.

— Проте мене схопили.

— Мусили, Іване Карповичу, мусили. Ну що ж, будемо починати. Зараз я розповім, що трапиться далі, щоб ви не лякалися. Так от, зараз вас відвезуть до процедурної, зроблять клізму. Потім привезуть до операційної, де вас чекатиму я, молот і тавро, розпечене в жаринах. Операція триватиме кілька хвилин. Якщо ви знепритомнієте, я даватиму вам нюхати нашатир, бо пацієнт мусить пройти вогняне хрещення при свідомості.

— Мене шукатимуть. У вас шукатимуть!

— І знайдуть. Уже іншого. Нового, звільненого, очищеного Івана Карповича, який, сподіваюся, стане достойним членом нашого корабля, — сказав Зоненберг. — Ну що ж, час починати.