Я віддав би життя за тебе (збірка)
- Автор: Фицджеральд Фрэнсис Скотт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-12-5082-6
- Переводчик: Олег Король
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Я віддав би життя за тебе (збірка)». Краткое содержание книги:
Оповідання збірки, написані в характерній авторській манері, є тими штрихами, які зображують повну картину сміливої та безкомпромісної історії творчості Френсіса Скотта Фіцджеральда.
— Я божевільна! — вигукнула імператриця. — Уже вважаю, що так воно і є. Нехай цей юний вірджинець їде в кареті з нами, тоді ми зможемо побалакати про те, як воно — бути вигнанцями. А добрий доктор Пілґрім буде радий сісти на його коня й у цей вечір відігравати роль форейтора. Хіба не так, докторе Пілґрім?
Пілґрім кинув лютим оком на Тіба.
— Так, ваша величносте.
— То ми готові? — спитав Еванз.
Кортеж поїхав глухими вуличками, що вели до рогатки Порт-Мейо[188]. Подорожніх кілька разів окрикнули, але не було жодної спроби зупинити карету. На неї в передмісті байдуже дивилися крейдяні білі вікна понад заснулими дорогами. Десь опівночі, коли остання з французьких суверенів виїжджала з Іль-де-Франсу[189], очі Джозі сонно зімкнулись, і Тіб міг нарешті спостерігати її так, як завжди хотів.
У трувілльському трактирі «Інн де маріньєр» втікачі нарадилися про те, як діяти далі. У гавані на якорі стояла яхта. Як з’ясувалося, вона ходить під британським прапором і належить серові Джону Берґойну[190]. Імператрицю вмовили прилягти під доглядом доктора Еванза, а Тіб і доктор Пілґрім подалися до узбережжя, щоб обережно розвідати про човен, яким можна було б скористатися. У них не було причин запідозрити, що хтось простежив їхній від’їзд із Парижа. Їх непокоїв тільки допитливий погляд, який кинув на імператрицю кельнер цього трактиру. Та коли вдалося роздобути човна, з’явилася засапана Джозі, й обох чоловіків на мить охопило побоювання.
— У чому річ?
— Доктор Еванз хоче, щоб ви повернулися до трактиру й поговорили з цим кельнером. Той никає в передпокої біля кімнати імператриці, а коли я заговорила з ним, то він тільки засміявся і вдав, що не розуміє моєї французької.
— Я повернуся, — відповів Тіб.
— Ні, краще піти мені, — заперечив Пілґрім. — Я тільки один раз у житті веслував, і мені не хочеться ризикувати вдруге.
Він швидко рушив. Не побачивши поруч себе сестри, обернувся й помітив, що вона сідає з Тібом у човен.
— Усе в порядку! — гукнула Джозі. — Я не раз веслувала, а двоє в човні — це краще, ніж один!
Пілґрім попрямував до трактиру.
Розкішний ранок й осяяна сонцем гавань спонукали Джозі забути про невеселі події попередньої ночі та тривожне завдання, яке стояло перед ними всіма. Удвох із Тібом вони перепливли темну спокійну воду гавані й опинилися на хвилях та проти вітру з боку моря. Маленький човник просувався повільніше. Зауваживши, що безпалі руки Тіба доволі незграбні, як на завеликі ручки весел і на неспокійне море, дівчина запропонувала:
— Візьму-но я ці весла й прикладуся, щоб скоріше добратися.
— Ні, — вперся Тіб, — краще не беріться до цього.
Але Джозі вже сиділа на банці біля корми й вставляла весла в кочети.
— Згода, — сказав він. — Маєте задати темп.
А за мить вона опинилася в Тібових обіймах, тоді як одне весло відпливало в море.
— Ой як шкода, — мовила Джозі, задихаючись. — Я ж справді вмію веслувати.
— Зі мною все гаразд, — відповів він.
— Я хочу спробувати ще раз, — наполягала Джозі. — Ваші руки… вони такі…
Вона прикусила язика.
— Мої руки в порядку, — запевнив Тіб. — Гадаю, що ними зможу подбати про нас обох.
— Знаю, що зможете, — вихопилося в Джозі. Вона покірно сиділа на кормі, поки човник приплив до чудової яхти, а з неї, з-поза полірованих перил, озвався достойний та грізний британський моряк.
— Хто це бажає побачитися з сером Джоном Берґойном?
— Він не знає мене, — відказав Тіб.
— Мені шкода, сер, але сер Джон саме споживає вуджені оселедці. Його не можна турбувати аж до пізнішої пори.
— Це не перешкода, — втрутилася Джозі. — Я його небога.
Моряк підозріло зиркнув на неї. Тут на палубі з’явився сер Джон Берґойн.
— Ця леді стверджує, що вона ваша небога, сер, — сказав моряк.
Старий капітан підійшов до перил.
— Так сталося, що я не маю небоги, — зауважив він.
— Тут, у Трувіллі, є імператриця Євгенія, — швидко сказала йому по-французьки Джозі. — Вона прагне дістатися до Англії.
За кілька хвилин Джозі й Тіб переконали сера Джона, що це правда, і він облишив копчені оселедці та гарячі грінки, щоб трохи прохололи. Утрьох вони обговорили план дій. А коли вирішили, що імператриці найкраще зійти на борт лише тоді, коли звечоріє, капітан кивнув боцманові:
— Свистати всіх наверх.
Після свистка дві дюжини матросів сформували з себе статуї, що обрамляли три сторони квадрата, і після хрипкого вигуку «всі в наявності, сер!» на палубі не було чутно ні звуку.
— Я б не хотів, щоб сьогодні хтось із вас, хлоп’ята, зійшов на берег. Цього вечора в нас на борту буде імператриця французького народу. Покладаюся на те, що жоден із нашої команди не дасть ніяких вказівок чи сигналів про те, чому його затримали на судні. Розійдись!
…Уже стемніло, коли весла знову схвилювали воду біля яхти, а доктор Еванз допоміг імператриці зійти вгору забортним трапом.
— Вас не супроводжує жодна придворна дама? — спитав сер Джон. — Припускаю, що ця юна американська леді поїде з вами.
— Я б залюбки, — сказала Джозі.
— І доктор Еванз теж?
— Якщо її величність так зволить, то я буду радий. Доктор Пілґрім дбатиме про мої справи в Парижі.
— Боюся, що на борту бракуватиме місця, — ввічливо сказав капітан яхти Тібові.
— Мушу повернутися, — підтвердив той, але інші не могли не помітити ледь помітного виразу жалю на обличчях Тіба та Джозі.
— Коли ви повернетеся до Парижа? — швидко спитав її Тіб. — Сподіваюся, що побуду там кілька місяців як кореспондент газет «Ричмонд таймс-диспетч», «Данвілл ньюс» і «Лінчберг кур’єр».
— Дуже скоро, якщо ви удвох підтримуватимете мир, — пообіцяла Джозі.
Ще тоді, коли доктор Еванз із її величністю відпливав у човнику від набережної, там почала збиратися юрба впертих ґаволовів.
— Ми негайно виходимо в море, хоч я й передбачаю нелегку подорож, — сказав сер Джон.
Імператриця Євгенія, стривожена й згорьована, роздавала луїдори[191] морякам.
— І цим двом молодим американцям теж належить щось на пам’ять.
Знявши із зап’ястків два браслети, вона вручила їх Тібові та Пілґрімові.
— Ви двоє часом дивились один на одного так, ніби посварилися. Забудьте цю ворожнечу назавжди — на згадку про вашу велику допомогу мені й заради милої Джозі. Мені хочеться відчути, що я теж зробила щось добре за ті дні, упродовж яких ви були такі добрі до мене.
— Як мені здається, нашій ворожнечі настав кінець, — відповів Тіб.
Два чоловіки попливли в човні до берега. Їм махали руки з яхти, яка поступово губилася з очей у дедалі густіших сутінках, — символ того, що колишня жорстокість відступала з кожним ударом весла в дедалі туманніше й розмитіше минуле.
Прийом у дантиста
I
Бричка тяглася млявою риссю. Від світанку в ній їхали дві особи й, повернувши повз заставу на дорогу до Вашингтона, так само втомились, як їхні коні. Попри липневу спеку, рудувата миловидна дівчина зодяглась у блакитну бомбазинову сукню й з тої причини під час їзди чемно вислухала братові докори: сестри-жалібниці у вашингтонському шпиталі одягаються не так, як світські дами. Джозі була засмучена: це ж у неї перше в житті вбрання як у дорослої жінки. Дівчина походила із роду з суворими правилами, та відколи їй минуло дванадцять, у рідній місцині чимало юнаків милувалося чарівливим сяйвом її обличчя. Нині Джозі приготувалася до подорожі так, наче їхала на вечірку.
— Це ще Мериленд, брате? — злегка ткнула його пужалном сестра, й доктор Пілґрім, капітан, пожвавішав.
188
Порт-Мейо — одна з давніх міських рогаток у Парижі, а також дорога виходу з міста на північний захід, у напрямку до Ла-Маншу.
189
Іль-де-Франс — одна з вісімнадцяти історичних областей, до якої належить Париж.
190
Сер Джон Фокс Берґойн (1782–1871) — британський офіцер, син драматурга, світського лева й генерала армії — «Джентльмена Джонні» Берґойна. Під час Війни за незалежність США війська Берґойна-батька зазнали поразки в боях під Саратогою від американських військ під керуванням Бенедикта Арнольда.
191
…роздавала луїдори… Золоті монети, карбовані перед Французькою революцією. Таким словом також називали й монети, що були у випуску та обігу у Франції під час Першої та Другої імперій.