Я віддав би життя за тебе (збірка)

З-понад плеча Джозі раптом пролунав голос:

— Я лікар Пілґрім. Хто хоче поговорити зі мною?

Інстинктивно Джозі затулила повний сонячного світла простір між Тібом Дьюлані, колишнім сержантом кавалерії Стюарта, та дантистом Ернестом Пілґрімом.

— Вибачте, джентльмени, — сказав доктор Пілґрім, — але зараз мені ніколи балакати з вами. — Він звернувся до Джозі: — Сьогодні якраз той ранок, який я пообіцяв призначити на лікування зуба Кенді. Тому-то я так рано прокинувся. — Лікар потіснив сестру й став віч-на-віч із двома чоловіками. — У нас є вірна служниця-негритянка, і я віддавна вже маю намір поставити їй коронку на зуба. Тому, на жаль, у найближчі кілька годин я не зможу нікого прийняти. Моя сестра візьме ваші адреси й умовиться з вами про консультації.

Джозі бачила, що брат налаштований холодно й неприязно. Рушивши до сходів, він покликав Кенді з кухні. Служниця з кошиком у руці поквапилася вслід за дантистом.

Джозі, єдина з п’яти осіб зорієнтована в усій ситуації, навмисне зволікала, щоб виграти на часі.

— Дуже добре. Якщо ви, джентльмени, дасте мені свої адреси…

— Я прошу лише одну хвилинку лікаревого часу, — сказав капітан Сільве.

— Дам вам цю одну хвилинку, — нетерпляче відказав Пілґрім. — Ця бідолашна темношкіра жінка потребує мене більше, ніж будь-хто, і я ані не гадаю ставити білого поперед чорного в черзі тих, кому потрібна моя допомога.

Капітан Сільве пояснив, у чому річ, і доктор Пілґрім аж так пом’якшав, що провів його до краю веранди на розмову, а Джозі кілька хвилин побула віч-на-віч із Тібом. Не могла розв’язати вузли на тих старих шнурах, які колись перепиляла, й тепер ненадовго могла затримати його своєю яскравою вродою.

— Мій брат не знає, хто ви, — швидко сказала Джозі. — Що ви тут хочете?

Знову вона вичитувала темні години й зловісні роки, що залягли за його очима.

Тіб відвів очі.

— Я приїхав тільки задля візиту.

— Мій час обмежений, як я й попередив, — обернувся Пілґрім. — Джозі, скажи кожному, хто тільки прийде, що я буду вільний після четвертої години.

Кивнувши Тібу, він ступив до сходів, неуважно слухаючи французові вмовляння. І ось несподівано всі п’ятеро йшли залитою сонцем вулицею — Джозі без капелюшка поряд із Тібом, а Кенді замикала процесію.

— …але ж це призначення на імператорський двір, — гаряче переконував Сільве. — Ви станете асистентом великого доктора Еванза[172], вам у Парижі будуть усі протегувати. Тобто шанувати, як кажуть англійці. Ви ж розумієте, докторе.

Пілґрім зупинився, і за ним зупинилася вся процесія.

— Передусім я американець. Покладатимуся тільки на свій розсуд, коли вирішуватиму, чи прийняти таку несподівану пропозицію, якщо взагалі стану вирішувати.

З розпачу Сільве змахнув руками.

— Хірург Французької імперії! Висока платня, можливий Legion d’honneur[173], розкішний екіпаж, щоб їздити до Bois de Boulogne[174], а ви гадаєте залишитися тут, у цій заболоченій ямі?

Доктор Пілґрім рушив з місця.

— Для мене це не заболочена яма, — відрубав він. — Чи бачили ви коли-небудь он той будинок ліворуч?

— Звичайно. Це Капітолій.

— Саме з його сходів наш президент-мученик виголосив свою другу інавгураційну промову[175].

За плечима Джозі смиренно й тихо озвався голос:

— Не знаю, чи ви всі йдете туди, куди треба піти задля мене. Мені здається, що я просто плентаюся за вами.

Почувши від Кенді таку спонуку, Джозі відчула себе якоюсь бездумною часткою цієї пішої процесії, тож якнайлагідніше спитала брата:

— Куди ми йдемо, Ернесте?

— До ювеліра, звичайно, — відповів Ернест. — Я не зможу зробити золотого зуба з нічого. Сказав же тобі, що вчора ввечері я використав останній шматок золота.

Якби молодий південець заговорив, то Джозі, може, щось та й змінила б, але в ньому тільки відображалася її нерішучість.

На наступному перехресті Джозі, пройнявшись гнівом, обернулася до Тіба.

— Вибачте нам, сер. Ви можете прийти іншим разом, коли мій брат зможе вас прийняти.

— Мабуть, я таки супроводжуватиму вашого брата, — понуро мовив Тіб.

— Прошу вас, — шепнула вона. — Буде ще щось із цієї жахливої війни?

— Сподіваюся, що при вас не буде насильства, — відповів Тіб.

Задавши темп ходи, доктор Пілґрім кинув погляд через плече.

— Прогулянка корисніша для здоров’я, якщо швидко йдеш.

Він вів учену мову про Капітолій аж до самих дверей ювелірної крамниці Вайнера на Пенсильванія-авеню.

Ось тут два ранні відвідувачі відчули, що це вже не їхня справа, й відстали від Пілґріма, Джозі та Кенді, коли ті входили в крамницю.

— Не можу цього зрозуміти, — сказав капітан Сільве. — У Вашингтоні мене втримував тільки обов’язок. Аж ніяк не розваги. Два чи три доми, кілька вродливих дівчат, як-от міс Пілґрім, ото й усе.

Водночас із Тібом він сягнув клямки й відсмикнув руку, зім’явши великим пальцем інший великий палець — м’який на дотик, у чорному шкіряному покритті.