Я віддав би життя за тебе (збірка)
- Автор: Фицджеральд Фрэнсис Скотт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-12-5082-6
- Переводчик: Олег Король
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Я віддав би життя за тебе (збірка)». Краткое содержание книги:
Оповідання збірки, написані в характерній авторській манері, є тими штрихами, які зображують повну картину сміливої та безкомпромісної історії творчості Френсіса Скотта Фіцджеральда.
— Я завдав вам болю? — вигукнув він.
— Що? Ага, вже бачу.
Тіб побачив, що випханий великий палець його рукавички сплющився від випадкового натиску. Інстинктивно друга рука потяглася виправити ушкодження, поки Тіб ліктем тримав двері відчиненими.
— Ви мені не зашкодили… Зі мною стався нещасний випадок. У мене немає великих пальців.
Капітан Сільве, вихований у вельми благородних традиціях Сен-Сіра[176], ніколи нікого не випитував, якщо той сам не розповідав. Однак він цікаво придивлявся до Тіба, коли вони удвох увійшли в крамницю. А тоді, як ото француз, захопився купівлею.
Містер Вайнер видобув зі своїх запасів покриту оксамитом дошку з кількома десятками золотих речей — службових відзнак, кокард, емблем та незнаних чужоземних монет. Понад деякими речами були різнобарвні стрічки. Над цим добром нахилилася Кенді, бурмочучи собі під ніс, що вона «тільки придивляється», а тим часом доктор Пілґрім зважив одну з цих штук у руці.
— Це найкраще золото, — сказав він.
Кенді тішилася найважливішою миттю свого життя і, попри свою повагу до Пілґріма, не могла допустити, щоб будь-хто це злегковажив.
— Докторе, ви сказали, що я можу сама собі вибрати зуб. — Вона звела очі на ювеліра. — Чи є у вас справжня позолота?
Доктор Пілґрім зітхнув. Цього ранку можна було б прийняти дюжину пацієнтів.
— Кенді, я ж тобі пояснив, що позолота — це зовсім не золото. Я не можу зробити тобі зуба з позолоти, бо тоді він не жуватиме.
— Де я тільки не бувала, всюди вважали, що позолота цінніша, ніж золото. Знаю, про що кажу, докторе Пілґрім. Коли я наділа обручку, вона розповзлася на пальці за півгодини перед шлюбом. А ось стільки років мию позолочені рамки — тільки трішки пускають тої позолоти на руки.
Боязко кинувши оком на Тіба, Джозі втрутилася в розмову, щоб допомогти братові виправити уявлення Кенді про цінні метали.
— Кенді, ти ж не зробиш зуба з апельсинової шкірки, га?
— Ні, мем, але мені здається, що в кабінеті доктора Пілґріма багато позолоти — такої, що облітає з портретів.
— Це золотий лист, — відповів Пілґрім. — У Вашингтоні взагалі немає такого. Треба було б розплавити цей брухт і з нього зробити тобі зуба. Якщо хочеш сама собі вибрати різець, то поквапся. Ось маєш «Об’єднаній Ірландії[177] та друзям звільнених рабів»[178]… — І відверто сказав ювелірові: — Це зовсім не золото. Якась пробка від пляшки. З такого я ніколи не робив коронки.
Збентежившись, містер Вайнер засунув фальшивку в кишеню.
— Мабуть, помилково потрапила сюди.
Докірливо глянувши на нього, Пілґрім обернувся до Кенді.
— Ранок минає, Кенді. Мені ще забере трохи часу, щоб налагодити знаряддя. Зроби вибір. Ось тобі «Об’єднані ветерани Мексиканської війни[179], тридцять п’ять років служби з Дж. П. Вертгаймером».
— Я ніколи не служила у Вертгаймерів.
— Гаразд, Кенді. Оце остання з усіх речей на вибір. Якщо тобі не сподобається, то я сам її візьму. На ній написано: «Почесний легіон за надзвичайну відвагу — рядовому Джорджеві Ейкену[180], вбитому під Геттисбергом 2 липня 1863 року».
— І ви з цього зробите зуб для негритоски, — зненацька озвався до Пілґріма Тіб.
Капітан Пілґрім незграбно повернувся до нього.
— Сер, я не знаю, хто ви й чому ви з нами, але в нашому домі не вживають слова «негритоска».
Джозі побачила цівку Тібового револьвера, рівнобіжну з краєм прилавка, і пробігла поглядом уздовж лінії, що з’єднувала дуло й нагрудну братову кишеню. Так само було й з карабіном, який три роки тому націлився на ту саму мішень.
— Руки вгору, Пілґріме, — сказав Тіб.
Лікареві руки, що зважували два металеві шматочки, підвелися трохи вище.
— Хто ви такий? — спитав Пілґрім. — Що означає це несусвітне безглуздя?
— Розчепірте пальці. Десь так, добре.
Дуло здійнялося до кута в сорок п’ять градусів, услід за лікаревими кистями.
— Ще вище, докторе. Ви не проти повернути долоні так, щоб монета була на лінії вогню? Я відстрелю її з вашої руки… Підніміть руки ще вище.
— Ви божевільний.
— Колись ви розпорядилися підвісити мене за великі пальці. Я прийшов убити вас, але, мабуть, просто виб’ю ці медалі з ваших рук.
— Вийди звідси, сестро, — сказав доктор Пілґрім. — Це божевільний.
Тіб зволікав, сам не знав чому. Пробував згадати жахливі ночі. Прагнучи утвердитися в рішенні, Тіб наклика`в порив пам’яті про той день, коли він уперше взявся орати поле покаліченими руками.
— Відступіть звідси, — погрозливо наказав він.
Джозі вже кинулась була поміж них, але капітан Сільве потягнув її назад.
— Це божевільний, — сказав він.
Містер Вайнер раптово зник із завмерлої живої картини, югнувши під прилавок. І тут капітан Сільве пригадав, де й коли бачив Тіба Дьюлані.
— Почекайте трішки, — попросив він. — Ви тямите, що тут є міс Пілґрім?
— Так, — відказав Тіб.
— А чи знаєте, що міс Пілґрім у ту ніч перетяла мотузку, на якій вас підвісили? Сьогодні я не зразу вас упізнав, але тої ночі я був у фермерському будинку з князем Наполеоном і знаю, що наступного ранку цю дівчину мало не заарештували.
У мить Тібового потрясіння й подиву перед Пілґрімом опинилися дві жінки. Джозі затулила собою брата, а перед нею стала Кенді.
— Було б краще, якби вона дала вам і далі висіти, — сказав доктор Пілґрім. — Відступися, сестро.
— Цього я не знав, — проказав Тіб напруженим голосом. І додав, відчувши, що йому виривають із рук намір, з яким він жив три роки: — Здається, я вже не зможу це зробити.
— А мені здається інакше, — сердито відказала Кенді. — Бачу, що ви ладні прострелити нас трьох навиліт.
Тіб позадкував до дверей.
— Я не знав цього, міс Пілґрім, — повторив він. — Несила прострілювати ангела.
Тіб вийшов, покинувши всіх п’ятьох у раптовій тиші. Містер Вайнер обережно вибрався з-під прилавка в ту мить, коли повільно опустилися руки доктора Пілґріма.
— Може, мені пуститися за ним? — спитав продавець. — Може…
— Ні, — відповів лікар, поклавши на прилавку медаль Почесного легіону, і жваво повів далі: — Це очевидно шмат найкращого металу.
IV
Навіть у Франції Джозі іноді ввижалися чорні рукавички, що вигулькували з-за рогу. Ернест ходив на роботу та допомагав великому докторові Еванзу налагоджувати китайські усмішки членам королівської родини, й поки князь Наполеон іще не попав у неласку, брат і сестра почувалися міцно вкоріненими членами американської колонії.
Повертаючись до Франції після поїздки до Штатів у 1869-му, Джозі всі дні, аж до останнього, пролежала на постелі, зморена важкою подорожжю. Уже в Гаврській гавані вона, прямуючи на палубу, запаморочилася від раптової нерухомості, як від хитавиці, й не зогледілася, що якийсь чоловік допоміг їй встояти на ногах і підтримував під лікоть, поки корабель плавно ковзав тихими мілинами. За якусь мить, коли вони впізнали одне одного, Джозі не могла придумати чогось такого холодного й сухого, що годилося б йому сказати. Вони говорили про лихо, що переслідувало французькі війська на кордоні, й прагли дізнатися новини, побувши три тижні на морі відірваними від світу.
Знайшовши разом із Тібом купе першого класу в поїзді до Парижа, Джозі запитала:
— Ви подорожуєте?
— Я військовий кореспондент, — відповів він. — Їду на фронт як представник газет «Ричмонд таймс-диспетч[181]», «Данвілл ньюс» і «Лінчберг кур’єр».
— Коли будете в Парижі… — Джозі прикусила язика. Мало не запропонувала йому завітати, а закінчила іншими словами: — …побачите, що консул завжди радий допомогти.
176
Вища військова школа в Ґері (Франція).
177
Ось маєш «Об’єднаній Ірландії»… Це гасло стосується руху «Об’єднані ірландці» 1790-х років. З допомогою французів він кульмінував повстанням 1798 року й поразкою від британців.
178
…та «Друзям звільнених рабів»… Після Громадянської війни звільненим рабам допомагало засноване 1865 року Бюро біженців, звільнених рабів і занедбаних земель, яке поточно називали Бюро звільнених рабів. У 1872-му його припинили фінансувати й закрили через те, що реакційні кола чинили завзятий опір Реконструкції. Слова про медаль «зовсім не золото. Якась пробка від пляшки» відображають критичне ставлення до діяльності бюро, доволі рідко підкріпленої справжньою допомогою звільненим рабам.
179
Ось тобі «Об’єднані ветерани Мексиканської війни…» Мексиканська війна (1846–1848) стала наслідком анексії Сполученими Штатами Америки Республіки Техас у 1845 році.
180
На ній написано: «Почесний легіон… рядовому Джорджеві Ейкену…» Ймовірно, Фіцджеральд контамінував драматурга дев’ятнадцятого сторіччя — Джорджа Ейкена, який написав сценічну версію «Хижі дядька Тома», й Ваятта Ейкена, офіцера-конфедерата, який командував Сьомим південнокаролінським піхотним полком. Цей полк зазнав значних втрат під Геттисбергом. Формулювання «…за надзвичайну відвагу…» придумав сам Фіцджеральд. Воно перегукується з написом на медалі Джея Ґетсбі, якого нагородили в Чорногорії.
181
«Ричмонд таймс-диспетч», «Данвілл ньюс» і «Лінчберг кур’єр». Три вірджинські газети.