Вакансія на вбивцю
- Автор: Паняєва Наталя
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-2938-54-8
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Вакансія на вбивцю». Краткое содержание книги:
Під час проведення кінофестивалю «Молодість» знаходять задушеною юну симпатичну акторку. Здавалося б, безглузда смерть! Відсутність мотиву робить розкриття вбивства проблематичним, та коли до розслідування долучається відомий журналіст Авенір Дейкало, у зловмисника зникають шанси уникнути викриття. От тільки чи є душогубцем той, на кого так промовисто вказують докази?
Відповідь знайти непросто, бо один кримінал тягне за собою інший — не менш страшний. Розгадати ребус можете спробувати і ви, прочитавши новий роман авторки детективних романів киянки Наталі Паняєвої, а ми гарантуємо карколомну інтригу, динамічний сюжет і вкрай несподівану розв’язку!
Розділ 10
Була шоста вечора, коли Євген Гиренко ввійшов у хол готелю «Палас». Ранок він провів у кінозалі за переглядом кількох фільмів. Він чудово розумів, що після загибелі Жанни Задорожної опинився на узбіччі. Щоб знову потрапити у центр кіношних кіл, де він не лише тішив своє самолюбство, а й непогано заробляв, йому зараз треба працювати й працювати, тертися на всіх тусовках, вигадувати нові способи заробітку.
У готелі він одразу відчув, як змінилося ставлення до його персони кіношників. До нього ще підходили висловити співчуття, але вже ніхто не згадував про вечірки та фуршети. «Що ж, — сказав він собі, — вони вважають, що без Жанни я нічого не вартий. І мають рацію».
Міліціонер підійшов до нього й доторкнувся до його руки:
— Вибачте, пане, майор хоче побалакати з вами.
Микола Дементій сидів за столом. Аркуші із записами лежали перед ним, складені акуратним маленьким стосиком. Він махнув рукою, показуючи Євгену, щоб той узяв стільця і сів.
— Ми знайшли рожеву намистину в одному з номерів на сьомому поверсі, — сказав майор, дістаючи маленький прозорий пакетик з наліпкою. Всередині лежала намистина. — У нас є підстави припускати, що вона належала пані Задорожній.
Він поклав пакетик перед Євгеном на білий аркуш паперу. Гиренко нахилився над столом, роздивляючись.
— Так, схоже, це з її разки. Жанна мала багато всіляких прикрас. Можливо, це й її, точніше не скажу, адже всі камінці схожі один на другий.
— Але все-таки ви повинні пам’ятати намисто вашої дівчини. Ви говорили мені, що були з нею в барі перед тим, як її вбили. Туди ж вона прийшла просто з сесії, не переодягаючись, і була в цьому намисті.
Євген Гиренко скривився:
— Та не було на ній ніяких прикрас.
— Але в мене є свідчення, що на ній було намисто.
— Його на ній не було, я запевняю вас.
— Так, але саме ви розповідали мені про її любов до намист.
— Але ж я не казав, що на зйомках вона була в намисті. Я добре пам’ятаю, що фотографи попрохали її зняти його — їм так більше подобалося. Вони вважали, що прикраса не пасує до її сукні. Коротше кажучи, не було намиста, і крапка. Якщо ви мені не вірите, запитайте фотографів, яким вона позувала, подивіться, зрештою, знімки, і ви самі в цьому переконаєтеся.
Дементій захвилювався, як мисливський собака на полюванні.
— Так, пане Гиренко, мені б дуже хотілося побачити ці фотографії.
— Це просто. Я зараз їх принесу.
— Дуже дякую.
Коли Євген вийшов, Дементій знову почав перебирати свої записи. Насамперед він дістав розшифровку бесіди з Віталієм Гаранджою. Прочитав:
Питання. Ви бачили Жанну Задорожну, коли йшли до себе в номер?
Відповідь. Ні, не бачив. Я б сказав вам.
Питання. І після того як ви з нею розмовляли в барі, ви її більше не бачили в готелі?
Відповідь. Не бачив.
Він перегорнув сторінку:
Питання. Ви могли б описати намисто, яке було на ній?
Відповідь. Так, звичайно. На ній було намисто з сердоліку.
Микола Дементій відсунув записи, запалив сигарету. Він сидів і дивився у стелю. Погляд його абсолютно нічого не виражав.
Євген приніс фотографії.
— Ось, — майоре, прошу, — і Гиренко подав міліціянту з десяток знімків Жанни Задорожної. — Бачите, немає на ній намиста.
Дементій переглянув фото і поклав їх до своїх записів.
— Щиро дякую. Ви нам дуже допомогли.
Не встиг Євген Гиренко вийти, як у дверях вже з’явився Авенір Дейкало.
— Про що замислився? — весело загукав він з порога.
Майор трохи помовчав, потім виклав рядочком фотографії, отримані від Євгена, перед носом у Авеніра.
Той переглянув знімки й спитав:
— І що?
— А те, що Гиренко стверджує: Жанна знімалася без намиста, і фотографії це підтверджують.
— Ну і?..
— А Гаранджа сказав, що коли він зустрівся з Жанною після зйомок, вона була в намисті. Більш того, він докладно описав його…
— Ну, як на мене, фотографії все ж мають перевагу над словами, — гмукнув Дейкало.
— У тім-то й річ! Але якщо він збрехав, то навіщо? І звідки він знав так точно, яке було намисто?
— Міг просто переплутати. Чоловіки, як правило, не розбираються у таких речах.
— Послухай, Авеніре, якби ти переплутав, що було на твоїй Русі вчора, я б повірив, бо ти її бачиш щодня, вона міняє прикраси, і ти навіть не замислюєшся, що кохана начепила на себе сьогодні. Але Гаранджа каже, що бачив її раз у житті й у намисті. А намиста ж бо не було! Тобто на зйомках не було. А під час убивства було! Ось я про що!