Я 11–17… Небезпечний маршрут

— Передайте по цепу — зупинитись! — крикнув Гончаров.

І одразу одна з собак загарчала, зупинившись на краю ями.

Це була та сама яма, колись вирита мисливцями на вовків, у яку впав Окайомов.

Гончаров кілька разів сфотографував місцевість, потім обережно спустився і виміряв сліди, що виднілися на дні ями. Земля під ногами м'яко пружинила. Гончаров поворушив землю носком чобота і одразу відкрився ледь присипаний білий парашут. Гончаров обережно витяг зібганий шовк, передав його нагору і почав ретельно оглядати кожен сантиметр землі. Але більш він нічого не знайшов, тільки жаба безперестану кидалася на стінку ями і скочувалася під ноги Гончарову. Лейтенант люто поглядав на неї: «Ця потвора знає все, що тут сталося, а я — нічого…»

Гончаров виліз із ями і наказав провідникам шукати слід. Собаки знову заметушились по лісовій гущавині, але, покружлявши, поверталися назад до ями. Незабаром до Гончарова підійшов один провідник і мовчки подав плискавий металевий флакон, знайдений собакою.

— Добре, — кладучи флакон у кишеню, несвідомо промовив Гончаров.

Він у цей час уже думав про те, що лише щойно найбільшою радістю здавалося йому знайти місце висадки диверсанта, і ось це місце знайдене, а замість радості його мучить розуміння того, що найважливіше і найважче — розшуки таємної бази диверсанта — попереду. Спробуй знайди її! Диверсант звідси міг піти в напрямку будь-якого з трьохсот шістдесяти градусів. З досвіду Гончаров знав, що база схована не менше як за десять-п'ятнадцять кілометрів від місця висадки, а вже за п'ять кілометрів звідси градуси кола розійдуться на сотні метрів. А база — це лише квадратний метр старанно замаскованої землі, точка в безбережному лісі. І знайти цю точку він зобов'язаний!

Гончаров розбив загін на чотири групи; вони будуть рухатись в чотирьох напрямках, а потім повернуться до ями і підуть по нових. І тільки тепер Гончаров помітив, що швидко темніє. Провадити розшуки вночі було нерозумно. Наказавши людям розташуватись на нічліг, Гончаров узяв парашут і рушив до дороги, де його чекала машина. Він вирішив побачитися з Потаповим, який мав бути на найближчій до бору станції Лісній.

Потапова на станції не було. Співробітник оперативної групи, який там чергував, сказав, що Потапов поїхав у місто — треба було обстежити поїзд. Обіцяв до ранку повернутися на станцію.

Маленька, глуха станція здавалася зовсім безлюдною. Світло горіло тільки у вікнах будиночка за станцією. Тісний зал для пасажирів був тьмяно освітлений ліхтарем зі свічкою, що висів над дверима.

— Ну й глушина, ніби всі повмирали. Хто ж тут поїзди зустрічає? — спитав Гончаров, сідаючи на твердий диван. Він вирішив дочекатися Потапова.

— А тут на добу один поїзд проходить, — відповів співробітник. — Це ж дорога не наскрізна, вітка до лісозаводу, і все. Ну, а як ваші справи?

— Під кінець дня знайшли місце приземлення. Тепер треба знайти голку в стогу сіна, — роздратовано відповів Гончаров.

— Знайдемо, — упевнено промовив співробітник.

— «Знайдемо»! Шапками закидаємо! — розсердився Гончаров.

Співробітник замовк і за хвилину вийшов на перон.

У цей час Потапов входив до кабінету полковника Астангова.

— Доповідаю — поїзд обстежили ретельно. Нічого…

— Нічого не знайшли, знаю, — перебив його Астангов. — І не могли знайти. Той, хто вас цікавить, уже на місці. Ось читайте…

Потапов прочитав запис двох телефонограм. У одній повідомлялось, що на околиці міста, поблизу сто першого почтового відділення, знайдено мотоцикл іжевської марки. У другій говорилось, що за двадцять кілометрів від Островська колгоспний пастух знайшов у лісі під містком тіло юнака — тракториста з Понизов'я.

— Я вже говорив з Понизов'ям, — вів далі Астангов. — Тракторист Сергій Любченко на світанку виїхав у Островськ на власному мотоциклі марки ІЖ. Півгодини тому повернулися з Островська люди, яких я туди посилав. Нічого істотного не привезли. Любченка вбито пострілом у потилицю. Пастух чув тільки шум мотоцикла. Загалом ясно — прибув агент кмітливий і добре споряджений. І невипадково стрибав він проти неділі — розраховував на те, що ми в цей день не працюємо. Ясно, що він поставив перед собою завдання — за всяку ціну протягом дня дістатися до нашого міста. Тут йому і сховатися легше, місто велике… Що там у Гончарова?

— Не знаю. Я його не бачив.

— Їдьте зараз на станцію Лісну, знайдіть Гончарова, хай продовжує розшуки і двічі на день дзвонить мені. Подивіться, як він там все організував, і повертайтесь. Я жду вас не пізніше десятої години ранку…