Я 11–17… Небезпечний маршрут
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Григорій Г. Кулінич
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Я 11–17… Небезпечний маршрут». Краткое содержание книги:
В повісті «Я 11–17…» розповідається про незвичайні пригоди і славні подвиги в тилу ворога під час Вітчизняної війни радянського розвідника Дементьєва, який діє під ім'ям німецького капітана Рюкерта.
Сюжет повісті «Небезпечний маршрут» розгортається в післявоєнні часи. Іноземну розвідку зацікавив наш засекречений науково-дослідний інститут, і вона засилає у Радянський Союз досвідченого шпигуна, який уже побував у багатьох країнах. Та на цей раз йому не пощастило — після довгої і напруженої боротьби органи державної безпеки ловлять злочинця.
— І я до нього вдруге йду, та тільки не за тим… — втрутився в розмову юнак у червоній футболці. — Він написав про мене прохання у міністерство, а там ніякої уваги.
— Ох, він не любить цього! — вигукнула жінка. — По моїй справі він прокуророві спочатку подзвонив. Той, як і ведеться, пообіцяв, а потім і пальцем не повів. Я знову до товариша Вольського: так, мовляв, і так — справа моя не посувається. У нього аж обличчя посіріло. І такий він папірець прокуророві одписав, що той миттю справу мою вирішив.
Двері розчинилися, у коридор вийшов сивенький дідусь, якого проводжав Вольський.
— Будь ласка, хто ще, — звернувся Вольський до присутніх.
І ось вони сиділи один проти одного: Вольський і той, хто хотів його знищити. Але робити це сьогодні Окайомов не збирався — він прийшов сюди зовсім з іншою метою.
Окайомову треба було будь-що наблизитися до інституту Вольського і до нього самого. Довідавшись, що Вольський як депутат регулярно приймає відвідувачів, Окайомов вирішив насамперед використати цю можливість. Під час відвідання Вольського він розраховував або вкрасти його депутатський бланк, або домогтися, щоб Вольський написав на бланку яку-небудь записку. Одним словом, іменний бланк Вольського, його особистий підпис, його почерк Окайомову могли дуже знадобиться…
Вольський вибачився перед Окайомовим і почав дзвонити по телефону:
— Завідуючий міськвідділом соцзабезпечення? З вами говорить депутат Верховної Ради Вольський… Здрастуйте. Зараз до вас з моєю запискою прийде персональний пенсіонер товариш Сугробов (Окайомов відзначив про себе: «З моєю запискою»). Прийміть його, будь ласка, без черги і уважно вислухайте — ваші люди неуважно поставилися до старого… Ну от і добре. До побачення. — Вольський поклав трубку і повернувся до Окайомова — Я слухаю вас.
Ідучи на прийом до Вольського, Окайомов до найменших дрібниць продумав, як і про що буде з ним розмовляти. Він вирішив по можливості не називати жодного прізвища, але на випадок, якщо це доведеться зробити, узнав із старих газет округ, де балотувався Вольський, в списку мешканців одного з будинків вибрав собі звичайне прізвище — Єгоров — і запам'ятав адресу цього Єгорова. Коли б Вольський почав перевіряти, він переконався б, що така людина справді існує. До того ж, Окайомов придумав хитрий привід для відвідання депутата…
Поклавши зціплені руки на стіл і розглядаючи їх, Окайомов заговорив із стриманим хвилюванням і чарівливою щирістю:
— Я людина маленька. Всього-на-всього бухгалтер у промартілі. Але і в маленької людини можуть бути великі неприємності…. Все почалось майже рік тому, коли до нас в артіль прибув новий технорук. Людиною він виявився спритною, знає, як робити гроші і для держави, і для себе. Спершу все йшло нормально і нічого нечесного він не робив. Але потім почалося… І, правду кажучи, я не зразу в цьому розібрався. Все зрозумів тільки тоді, коли він вручив мені перший подарунок — п'ятсот карбованців. Сім'я в мене чимала — вісім душ. Один одного менший. Старший цього року ходитиме в десятий клас. Мишком його звати. І ось з ним і сталася вся драма… — Окайомов зітхнув і вів далі: — Одержавши перший подарунок, одержав і другий, і третій. Словом, у хаті з'явилися невеликі, але гроші. І от одного разу дружина причепилася до мене: звідкіля гроші? А я візьми та й скажи їй усю правду. А Мишко цю розмову випадково почув. Незабаром він спіймав мене сам на сам і каже: «Я комсомолець і не хочу, щоб батько в мене був злодієм. Одне з двох, каже: або ти підеш куди слід і все розкажеш, або я піду з дому…» Так, легко йому це сказати, а як мені таке зробити? Це ж, значить, суд і тюрма, а сім'я залишиться без годувальника. Отож син на минулому тижні пішов з дому і живе в товариша. Кажуть, шукає роботу. Я прийшов до вас, Сергію Дмитровичу, за порадою — що робити?..
Вольський слухав Окайомова, трохи розгубившись: вперше до нього прийшов виборець з такою несподіваною і складною справою. Він зовсім не уявляв собі, як можна допомогти цій людині.
— Не знаю, що вам і порадити, — сказав Вольський. — Я розумію і вашого сина, і вас. Тобто я, звичайно, не виправдую вас…
— Я й сам знаю, що винен, — вставив Окайомов. — І знаю, що покарання мені не уникнути. Але сім'я… четверо малих дітей…
— От-от, саме це… — Вольський подумав і запитав: — Багато ви так… заробили?
— Багато не багато, а тисячі три перепало.
— А якщо ви ці гроші внесете одночасно із заявою в прокуратуру.
— Ви так радите? — Окайомов дивився на Вольського з таким виразом обличчя, наче напружено обдумував цю пораду.