Пристань Ескулапа
- Автор: Низюрский Эдмунд
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: С. В. Савков
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Пристань Ескулапа». Краткое содержание книги:
«Пристань Ескулапа» — твір зовсім іншого напрямку. Це захоплююча пригодницька повість про роботу польської міліції. В ній автор вводить читача в світ працівників науки, де ще є чимало пережитків минулого і різних суперечностей, які використовує спритний злочинець, що намагається викрасти важливу наукову працю.
— Ні, облиш, — стримав мене Журка, — це може викликати погане враження. У того, хто провадить слідство, не повинна боліти голова. Так мені здається. Я почав дещо розуміти.
— Іполите, ти не кажеш мені про найважливіше. Що з відбитками?
Немов у відповідь мені, почувся несамовитий писк. То Кайтек виліз із соломи і, побачивши Журку, мов скажений, почав метатися в клітці.
— Чого ця тварюка від мене хоче? — спитав Журка.
— Мабуть, він голодний, і твоя присутність дратує його.
Журка оглянувся. У коробці під кліткою він помітив моркву. Просунув її через грати Кайтекові. Кайтек перестав пищати і недовірливо наблизився. Журка спокусливо помахав морквою. Тварина стала на задні лапи і клацнула різцями.
Поручик засичав од болю і почав оглядати палець.
— Вкусив тебе?
— До крові… — Журка замахнувся морквою й, помітивши, що тварина зовсім не боїться і спокійно поглядає на нього своїми свинячими очицями, вдарив її по носу.
Кайтек пронизливо квакнув, потім рвучко обернувся і почав шкрябати задніми лапами, сиплючи на нас полову, солому, різні нечистоти.
Затуливши очі, ми кинулися до дверей.
— Що тут діється? — на порозі з'явилася доктор Протоклицька.
— Маленьке дружнє непорозуміння, — пояснив я. — Поручик годував Кайтуся.
— Ви знову нишпорите по лабораторії, — докірливо сказала доктор Протоклицька до Журки. — Що у вас з рукою?
— Та… та це Кайтек… — видавив червоний від сорому Журка.
— Треба перев'язати, — Протоклицька відчинила аптечку. — А надалі пам'ятайте і не дратуйте тварини.
— Огидна потвора! Звідки ви взяли цього гризуна? — запитав Журка, кривлячись від болю. Протоклицька не шкодувала йоду.
— Тут допит?
В прочинених дверях блиснули випуклі скельця окулярів Йонаша.
— Мутант укусив поручика, — пояснила лікарка.
— Ви мусите пробачити Кайтека, — глузливо мовив Йонаш, — мутація дуже шкідливо вплинула на його характер.
— Зате дуже корисно на організм, — почувся позад нас веселий голос доктора Заплона.
— Чи не замало ще нас у цій комірчині? — роздратовано сказав раптом Йонаш. — Тільки вас тут і невистачало.
— Ви, колего, виганяєте мене? А я так люблю товариство! З дитинства я горнувся до людей.
— Ви щось почали говорити про організм, — зацікавився Журка.
— Мутант має одну цікаву властивість: він витримує в тридцять шість разів більші дози випромінювання, ніж звичайна свинка.
— Що це за відкриття, колего? Звідкіля це ви взяли? — здивувався Йонаш.
— Так вважає професор Танімото.
— Це японець? — запитав Йонаш.
— Японець з Нагасакі. Саме від нього професор Касіца дістав Кайтека.
— А ви не перевіряли цієї властивості? — запитав Журка.
— Та це ж нісенітниця! — нервував Йонаш. — Японець брехав. Цієї властивості не можна перевірити, не наражаючи тварини на смерть.
— Справді, ми не перевіряли. Єдиний дослід, який професор Касіца провадив з мутантом, це спроба викликати у нього інстинкт розмноження. На жаль, Кайтек зовсім не розуміє, про що йдеться, — посміхнувся Заплон. — Мабуть, він — стопроцентний євнух.
— Що це тобі дасть? — запитав я Журку, коли ми вийшли в сад. — Невже ти думаєш, що мутант має якесь відношення до справи?
— Невідомо, — сказав, скривившись, Журка. — Невідомо, хто і яке відношення може мати до вбивства. Відбитки пальців…
— А що, власне, з відбитками? — підхопив я. Журка тихенько вилаявся і подав мені конверт. Мене охопили погані передчуття.
— Знайшли відбитки пальців Галінки? — спитав я занепокоєно.
Журка махнув рукою.
— Нема ніяких відбитків пальців Галінки.
— А на скляній баночці з отрутою?
— В тому ж то й заковика, брате, — застогнав Журка. — Уяви собі: на скляній баночці з отрутою — відбитки пальців Протоклицької.
Я на мить остовпів.
— Здається, вона рішуче твердила, що не брала баночки в руки, — промовив я.
— Ото ж бо й є!
Я переглянув протокол.
У кімнаті Містраля на крані вмивальника — відбиток пальця Містраля. На столику — ніяких відбитків. На вікні — сліди пальців Журки.
На меблях відбилися пальці Містраля і Мацьошекової.
На склянці з-під горілки — пальці Містраля і Мацьошекової.
На склі письмового стола — відбитки пальців Містраля.
У кухні на графині — тільки пальці Мацьошекової і Мацьошека.