Втрачений скарб. Інший світ
- Автор: Гребнев Григорий Никитич
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Н. Тищенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Втрачений скарб. Інший світ». Краткое содержание книги:
…Існує легенда, що чотири століття тому Іван Грозний сховав у невідомому місці бібліотеку своєї бабусі — неоціненну книжкову скарбницю, вивезену з осадженого турками Константинополя. Визначні вчені і відчайдушні авантюристи не раз пробували знайти її, але безуспішно. В наші дні цією справою зайнявся міжнародний антикварний трест. Завдання розшукати зниклий скарб і викрасти його з Радянського Союзу дістали двоє: пройдисвіт Кортец і син білоемігранта князь Бєльський. Про їхні пригоди в нашій країні, про сміливість і винахідливість бригадмільця Вані Волошина та студентки Тасі, про цікаві знахідки в Новгородському музеї-монастирі розповідається в пригодницькій повісті «Втрачений скарб».
З науково-фантастичної повісті «Інший світ» читач дізнається, як напередодні першої світової війни петербурзькі геологи, що працювали на Далекому Сході, знайшли біля підніжжя вулкана, під шаром застиглої лави, дивне маленьке місто, накрите непроникним прозорим ковпаком. Де воно взялося в горах Корякського півострова?
Невтомні дослідники відповіли на це і на інші питання, пов’язані з цікавою знахідкою.
— Я не за себе боюся, — тихо промовила Тася.
— А, он воно що… — протяг Руднєв. — Товаришу Волошин, пропоную вам лишитися.
— Нізащо!
— Цей старик божевільний, — мало не плачучи, сказала Тася. — Він десь там причаївся…
Сяк-так спільними зусиллями Тасю вдалося заспокоїти, і Руднєв з Волошиним знову зникли в чорній пащі могильного склепу…
Минуло п’ятнадцять хвилин. Вони не поверталися і ніяких сигналів не подавали… Минуло двадцять і тридцять хвилин… Ані звуку…
Тася одійшла від каплички, лягла на траву і втупилася нерухомими очима в небо. Їй здавалося, що минула вже вічність з того часу, як Волошин спустився в підземелля. Раптом вона почула голос Волошина:
— Настусю! Де ви?..
Дівчина кинулася в капличку й побачила Руднєва і брудного, але цілого Волошина.
— Ви живі? А я чого тільки не передумала…
— Знову те саме, — нерозуміюче, з досадою сказав Руднєв. — Кружляли, кружляли, обмацували кожен метр стіни, а лабіринт привів нас назад до гробниці!..
— Загадкова історія! — багатозначно промовив Стрілецький. — Тепер я вже не сумніваюся, що ми натрапили на правильний шлях. Десь там, у тунелі, є хід, що веде до книжкового тайника Грозного.
— Тайник Грозного! Скажіть будь ласка! — неспокійно вигукнув Анишев. — А я тут, мов дурень, поряд сиджу і нічого не знаю! Якісь підземелля, якісь тайники… Що ж буде, коли дізнається моє начальство?.. Це ж скандал! Халатність пришиють!.. Ох, і понаїздили ж ви на мою голову!..
Хтось запропонував у підземелля більше не спускатися. Якщо старик причаївся там, він довго не витримає: повітря в підземеллі важке, їжі й води у нього, мабуть, нема, а якщо і є, то не так уже й багато…
— Він неодмінно вилізе сам, і ми його затримаємо, — резюмував начальник міліції.
— Але ж нам потрібен не він, голубе мій! — вигукнув Стрілецький/
— Як це «не він»? А хто вчиняв замах на вас?
— Та бог з ним, Із замахом, товаришу майор! Треба тайник знайти. Тайник з бібліотекою Грозного! Розумієте ви це?
— Як не розуміти? — знизавши плечима, відповів начальник міліції. — Бібліотека — це… звичайно… що й казати. Але тут ми вже маємо справу, так би мовити, з пропажею державного майна. Цим, до вашого відома, повинен займатися відділ боротьби з розкраданнями і спекуляцією. А замах на вбивство — то вже інша стаття. Це справа міліції і карного розшуку… Що ж стосується іноземного агента, то тут, так би мовити, справа політична… У всьому повинні бути ясність і порядок, товариші…
Тим часом настав вечір, а за ним і ніч. Монастир був оточений щільним кільцем міліціонерів. На дорогах стояли посилені пости, які перевіряли документи у всіх літніх чоловіків. На річковій пристані чергували співробітники розшуку в цивільному.
Майор Руднєв ще кілька разів спускався в підземелля, але безрезультатно. Добре втомившись, він увійшов у притвор церкви Іоанна Предтечі і вирішив поспати там годинку якраз під іконою Георгія Побідоносця.
Не пішов і професор Стрілецький. Він влаштувався в тому ж притворі, під іконою євангеліста Луки, і попросив Волошина розбудити його, якщо трапиться щось екстраординарне.
Міліціонери, порозсідавшись по два-три чоловіки навколо загадкової гробниці, стиха розмовляли про привиди, лунатиків, самовбивць і психопатів. Навколо гробниці, тяжко зітхаючи, бродив директор Анишев. Думка про майбутнє стягнення не давала йому спокою…
Тісно притулившись одне до одного, сиділи на паперті Тася й Волошин. Тася, пощулюючись, тихо говорила:
— Моторошно й цікаво…. Чим усе це скінчиться? А «товариш Богемський»?.. Нащадок князів Бєльських! Прибув з Америки! Мисливці за скарбом!.. Прямо як у детективному романі! Жаль, тут Шпанова немає…
— Авжеж… Звичайно… — неуважно відповідав Волошин. — Але куди все-таки дівся старик! Я ж там обмацував кожен камінь і ніде жодної щілинки не знайшов… Дуже хитрий лабіринт! Ідеш наче весь час прямо, а вертаєшся назад…
— Ваню!.. А ви пам’ятаєте, що я казала про ваш знімок мозаїчної підлоги? Може, це справді план підземного ходу? — спитала Тася.
— Так, так! — радо вигукнув Волошин. — Я сьогодні про це говорив Руднєву. Але він звелів мені чергувати біля каменя, ніколи було розглядати знімок.
— Знімок у мене. В сумочці. Давайте глянемо, — запропонувала Тася.
— Давайте!
Тася вийняла з сумочки знімок і дала його Волошину. Той засвітив свій ліхтар, і обоє вони схилилися над фотографією.
— Якщо це підземний тунель, то він бере початок з Кузнецької башти… Але в башті був обвал…