Втрачений скарб. Інший світ
- Автор: Гребнев Григорий Никитич
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Н. Тищенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Втрачений скарб. Інший світ». Краткое содержание книги:
…Існує легенда, що чотири століття тому Іван Грозний сховав у невідомому місці бібліотеку своєї бабусі — неоціненну книжкову скарбницю, вивезену з осадженого турками Константинополя. Визначні вчені і відчайдушні авантюристи не раз пробували знайти її, але безуспішно. В наші дні цією справою зайнявся міжнародний антикварний трест. Завдання розшукати зниклий скарб і викрасти його з Радянського Союзу дістали двоє: пройдисвіт Кортец і син білоемігранта князь Бєльський. Про їхні пригоди в нашій країні, про сміливість і винахідливість бригадмільця Вані Волошина та студентки Тасі, про цікаві знахідки в Новгородському музеї-монастирі розповідається в пригодницькій повісті «Втрачений скарб».
З науково-фантастичної повісті «Інший світ» читач дізнається, як напередодні першої світової війни петербурзькі геологи, що працювали на Далекому Сході, знайшли біля підніжжя вулкана, під шаром застиглої лави, дивне маленьке місто, накрите непроникним прозорим ковпаком. Де воно взялося в горах Корякського півострова?
Невтомні дослідники відповіли на це і на інші питання, пов’язані з цікавою знахідкою.
— Старик тут! Лежить на підлозі!..
— Тягніть його нагору! — гукнув міліціонерові Руднєв.
— Треба рятувати книги!.. — знову долинули слова Волошина, і майор зрозумів, що той гасить вогонь.
Волошин справді боровся з вогнем. Стягнувши з себе штани, він у самих трусах кидався туди, де здіймались крізь дим язики полум’я, накривав палаючі книги штаньми, топтав їх ногами, хлопав руками. Позаду пролунав одчайдушний жіночий крик:
— Ваню!.. Ваню!.. Ти живий?.. Де ти, Ваню?!
Витягнувши вперед руки, в тайник убігла Тася.
— Настусенько! — обізвався Волошин. — Горять книги!.. Треба гасити!..
— Уже біжать з брезентом! — відповіла Тася.
Справді, хвилин через дві в тайник убіг міліціонер, тягнучи за собою широкий цупкий брезент з арсеналу Анишева.
— Накрити вогонь! — весело скомандував Руднєв.
Тепер справа пішла швидше. З допомогою брезента Волошин, Руднєв і міліціонери остаточно розправилися з вогнем. Тася тим часом теж не залишалася без діла: нишпорячи руками по кам’яних полицях і підлозі, вона збирала в оберемок напівобгорілі книги. Зібравши, скільки могла нести, пішла тунелем до виходу.
В підземеллі було важко дихати, але Руднєв, Волошин, Тася і міліціонери все ж таки дихали. Очевидно, десь була тяга, і сюди потрапляло свіже повітря… Дим виходив.
Погасивши вогонь, Руднєв і Волошин уже передавали книги міліціонерам, які вишикувалися цепом уздовж тунелю.
Світало. Біля каплички Тася і професор Стрілецький оглядали врятовані книги.
— Що це? — з тривогою і хвилюванням говорив Стрілецький, беручи в руки один за одним запилені напівобгорілі фоліанти.
— Церковні книги, професоре, — сказала Тася.
— Так. Але це зовсім не те…
Стрілецький розкрив якийсь том у картонній оправі і прочитав уголос:
— «Житіє святого Ферапонта, можайського і лужицького чудотворця…» Ця книга надрукована в 1912 році в Московській синодальній друкарні.
Тася підняла іншу книгу, що лежала на траві. Це був часослов, надрукований у 1909 році. Тася ще нічого не розуміла, вона механічно розгортала одну за одною врятовані книги і пересвідчилася, що все це була звичайна церковна макулатура — псалтирі, часослови, молитовники, «житія святих», сучасні, надруковані на папері, російською і церковнослов’янською мовами.
— Не може бути! — вигукнув стривожений професор. — Ці книги туди потрапили випадково!.. Давайте! Давайте сюди! — крикнув він міліціонерам, які виносили з гробниці нові оберемки книг. — Тасю! Дивіться уважно! Кожну книгу…
Але Тася пересвідчувалась, що всі книги були такі самі.
З підземелля вийшов Волошин, а за ним Руднєв. Їх, особливо Волошина, важко було впізнати. Забруднені землею і кіптявою, з обпаленим волоссям, з опіками на руках і ногах, вони, здавалося, тільки-но повернулися з самої гущі запеклого бою.
— Ваню! Ви обгоріли! У вас жахливий вигляд! — Тася кинулася до свого друга. — Швидше! До лікаря! Біжімо!
Але моторний Анишев уже з’явився з бинтом і якоюсь маззю. Тася перетворилася в медсестру (для Волошина), а Анишев — у «медбрата» (для Руднєва).
— Дуже болить тобі? — ніжно дивлячись на Волошина і накладаючи пов’язку, спитала Тася, знову несподівано для себе переходячи на «ти».
— Та ні, Настенько! Що ви?.. Що ти?.. Дрібниці!
— Я мало не збожеволіла, коли почула, що ти там, під землею, гориш! — пробурмотіла Тася і навіть схлипнула від напливу почуттів.
Забувши про свої опіки і посмілівши, Волошин уже двічі поцілував її в гарячу щоку:
— Настусенько! Радість!..
— Тихо… Мовчи… — суворо сказала Тася, спритно забинтовуючи розбите коліно Волошина.
— Ну, як бібліотека Грозного, камрад Березкіна? — окликнув її вже забинтований Руднєв. — Мабуть, не вся згоріла?..
Тася не відповіла і з тривогою озирнулася на професора Стрілецького. Той стояв на колінах і уважно переглядав врятовані книги. Тася залишила Волошина і підійшла до нього:
— Ну що, Ігнате Яковичу?..
— Це не те, що ми шукали. Божевільний старик, знайшовши тайник порожнім, вирішив, що його пограбували, і за багато років стягнув у підземелля все, що потрапляло йому під руки… Не інакше… — відповів Стрілецький,
— Виходить, це не бібліотека Грозного? — розчаровано запитав Волошин.
— Ні, Ванюшо… — мовив Стрілецький. — Але ми попрацювали недаремно. Ось тут я відібрав старовинні грецькі і слов’янські рукописні книги, які колись зберігалися в монастирі. Вони дуже цінні. Їх вважали втраченими, а вони ось де…
Очі в Тасі ожили:
— Значить, все ж таки щось знайшли?..