Втрачений скарб. Інший світ
- Автор: Гребнев Григорий Никитич
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Н. Тищенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Втрачений скарб. Інший світ». Краткое содержание книги:
…Існує легенда, що чотири століття тому Іван Грозний сховав у невідомому місці бібліотеку своєї бабусі — неоціненну книжкову скарбницю, вивезену з осадженого турками Константинополя. Визначні вчені і відчайдушні авантюристи не раз пробували знайти її, але безуспішно. В наші дні цією справою зайнявся міжнародний антикварний трест. Завдання розшукати зниклий скарб і викрасти його з Радянського Союзу дістали двоє: пройдисвіт Кортец і син білоемігранта князь Бєльський. Про їхні пригоди в нашій країні, про сміливість і винахідливість бригадмільця Вані Волошина та студентки Тасі, про цікаві знахідки в Новгородському музеї-монастирі розповідається в пригодницькій повісті «Втрачений скарб».
З науково-фантастичної повісті «Інший світ» читач дізнається, як напередодні першої світової війни петербурзькі геологи, що працювали на Далекому Сході, знайшли біля підніжжя вулкана, під шаром застиглої лави, дивне маленьке місто, накрите непроникним прозорим ковпаком. Де воно взялося в горах Корякського півострова?
Невтомні дослідники відповіли на це і на інші питання, пов’язані з цікавою знахідкою.
Руднєв посміхнувся:
— Ну, це занадто примітивно. «На голову»!.. Ми не лівонці й не польська шляхта… Я оглянув там усе й зрозумів, якщо цей камінь зштовхнути вниз з висоти семи метрів, то він упаде якраз на настил «кам’яного мішка», де відбувалася історична розмова між князем-сторожем і нашими «туристами». А під настилом провисло і тримається на чесному слові цегляне склепіння вагою тонни дві з гаком. Ви мене зрозуміли?
— Обвал?! — глянувши на Руднєва широко розкритими очима, вигукнув Волошин.
— Так!.. Нещасний випадок… Хтось загинув, а винних нема.
— А хто цей «хтось»?
— Оцього я у «товариша Богемського» не спитав. Він був так зайнятий роботою, що мені не хотілося його відривати. Але ми незабаром дізнаємось…
— Вони підозрюють когось із нас, — дивлячись у бінокль, сказав Волошин. — Цей камінь призначений для моєї або вашої голови…
— Поживемо — побачимо, товаришу Волошин… А поки що беріть оцей пістолет, ідіть на другий ярус стіни, сховайтеся там десь поблизу валуна і затримуйте кожного, хто до нього наблизиться.
Волошин узяв важкий ТТ і сказав по-військовому:
— Єсть, товаришу майор! Кожний, хто наблизиться до валуна, буде затриманий.
Руднєв уже відійшов од Волошина, але той раптом гукнув його:
— Товаришу майор! Я повинен зробити важливе повідомлення…
— Слухаю вас…
— Я якось сфотографував мозаїчну підлогу в цій церкві. Фарби не вийшли, зате намітилась одна суцільна, дуже закручена лінія… Моя подруга Тася сьогодні поділилася зі мною цікавою здогадкою: а чи не є малюнок цієї мозаїки планом підземного ходу, що міститься під цією церквою чи десь поблизу?
— Цікаво! — промовив Руднєв. — Треба перевірити. Але зараз на черзі он той камінь на стіні. Не зводьте з нього очей.
— Слухаю, товаришу майор!
«Здайте зброю!»
Руднєв узяв альбом для зарисовок і попрямував до «кам’яного мішка». Він увійшов у каземат і довго оглядав склепіння, що грізно нависло над ним.
Похитавши головою, майор вибрався з кам’яної пастки і рушив на головне подвір’я. Тут, біля газону навпроти групи храмів, він побачив Кортеца і Джейка. «Потомок великого конквістадора» фотографував храми; Джейк неуважно стежив за ним, час від часу позираючи на будинок контори музею. Він когось чекав.
Руднєв підійшов до них і теж почав уважно розглядати храм.
— Красивий собор! — сказав він.
— Так… — недбало відповів Джейк. — Ми його старанно доглядаємо.
— Його в п’ятнадцятому столітті побудував російський архітектор Прохор Ростовський, — милуючись величним храмом, мовив Руднєв. — Я хочу зарисувати його куполи.
— Будь ласка, — байдуже відповів Джейк і знову подивився на двері контори.
Звідти вийшла Тася, озирнулась, побачила Руднєва і попрямувала до нього. Вона поспішала і була явно чимось схвильована. Підійшовши до майора, Тася сказала:
— Товаришу Єланський! Вас просить директор музею.
Руднєв захлопнув альбом і рушив до контори. Тася пішла поруч з ним і тихо, швидко заговорила:
— Щойно я чула, як сторож запропонував професорові Стрілецькому оглянути один нікому не відомий хід у підземелля біля Кузнецької башти. Він сказав йому, що цей хід веде в підземний тайник, споруджений ще за часів Івана Грозного. — Тася знизила голос до шепоту: — Невже він вирішив відкрити свою таємницю?
Не дивлячись на неї, Руднєв так само тихо відповів:
— Не відходьте від професора ні на крок… Мабуть, це саме на нього готується замах… У фортечній стіні є пастка… Там засів Волошин…
В цей час з контори виповз похмурий сторож, а потім професор Стрілецький. Побачивши Тасю, він помахав їй рукою:
— Я скоро повернуся, Тасенько!
— Ідіть з ним… — наказав Руднєв. — Як тільки він увійде в каземат у фортечній стіні, негайно тягніть його назад…
Тася нічого не зрозуміла, але розпитувати було вже ніколи. Вона підбігла до професора і пішла поруч з ним. Руднєв бачив, як Стрілецький зупинився і щось сказав сторожеві. Той байдуже подивився на Тасю і, знизавши плечима, побрів до фортечної стіни…
Руднєв озирнувся: Кортец спокійнісінько фотографував церкви, а Джейк, не звертаючи уваги на Стрілецького і сторожа, щось пояснював Кортецу.
— Цікаво… — тихо промовив Руднєв і, увійшовши в коридор контори, продовжував через щілинку стежити за Кортецом та Джейком.
Через п’ять хвилин він вийшов з контори і знову попрямував до «туристів».
— У мосьє чудовий смак, — сказав майор. — Якщо він не заперечує, я малюватиму все, що він фотографує.