Втрачений скарб. Інший світ
- Автор: Гребнев Григорий Никитич
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Н. Тищенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Втрачений скарб. Інший світ». Краткое содержание книги:
…Існує легенда, що чотири століття тому Іван Грозний сховав у невідомому місці бібліотеку своєї бабусі — неоціненну книжкову скарбницю, вивезену з осадженого турками Константинополя. Визначні вчені і відчайдушні авантюристи не раз пробували знайти її, але безуспішно. В наші дні цією справою зайнявся міжнародний антикварний трест. Завдання розшукати зниклий скарб і викрасти його з Радянського Союзу дістали двоє: пройдисвіт Кортец і син білоемігранта князь Бєльський. Про їхні пригоди в нашій країні, про сміливість і винахідливість бригадмільця Вані Волошина та студентки Тасі, про цікаві знахідки в Новгородському музеї-монастирі розповідається в пригодницькій повісті «Втрачений скарб».
З науково-фантастичної повісті «Інший світ» читач дізнається, як напередодні першої світової війни петербурзькі геологи, що працювали на Далекому Сході, знайшли біля підніжжя вулкана, під шаром застиглої лави, дивне маленьке місто, накрите непроникним прозорим ковпаком. Де воно взялося в горах Корякського півострова?
Невтомні дослідники відповіли на це і на інші питання, пов’язані з цікавою знахідкою.
— А потім? — стривожено спитав Кортец.
— А потім вам, пане Кортец, треба буде негайно повернутися до Москви одному, а з паном Бєльським ми поїдемо туди разом…
Вони рушили до виходу з монастиря.
До Кортеца вже повернувся рівний настрій. «Що ж, — міркував він, — з полювання на скарби Івана Грозного я повертаюся з порожнім ягдташем. Але незабаром я, безперечно, знову буду в Парижі… Це тільки чергова невдача, подібна до історії з Коптським євангелієм…»
Вони підійшли до надвратної церковки. Казкова «Царівна Лебідь» здивовано дивилася на них вузенькими бійницями-вікнами. Кортец взяв у руки фотоапарат і запитав, звертаючись до Руднєва:
— Дозвольте сфотографувати цей шедевр російської архітектури?
Руднєв знизав плечима:
— Будь ласка!
— Мені треба хоч якось відшкодувати збитки, — пояснив Кортец і клацнув затвором. — Я в Парижі організую фотовиставку оригіналького малювання Діонісія і невідомого світові монаха Олександра, яке я побачив тут, а також зразків російської стародавньої архітектури…
— От і займалися б цим, панове, — щиро порадив Руднєв.
— Не знаю, як інші іноземні гості, пане майор, — відповів Кортец, — але я насамперед ділова людина, я роблю те, що дає мені найбільший прибуток.
Він глянув на Джейка. У того був вигляд людини, яка напилася оцту, настояного на хріні.
— Не журіться, Джейк! Згадайте про ваш контракт з трестом.
— Ідіть під три чорти! — злісно просичав Джейк.
Лабіринт
За церквою Іоанна Предтечі було «царство дрімучих трав», — там буйно розрослися полин, реп’яхи, здичавілі коноплі. В цих заростях могла на повний зріст сховатися людина. І там, за церквою, в запашних травах, у ясній тіні зажурених дерев, серед віковічної тиші стояла занедбана усипальня князів Бєльських, та сама, куди позавчора вночі на очах у Волошина сховався старий монастирський сторож. Над її глибоким склепінням піднімалася невеличка капличка. Можливо, колись ця капличка мала цілком пристойний вигляд, але роки зробили свою справу: її зелена покрівля побуріла і провалилася, штукатурка стін і маленьких колон облупилась, а хитромудро переплетені залізні грати на вікнах і дверях поржавіли…
Стародавні російські архітектори не приділяли стільки уваги гробницям і мавзолеям, скільки приділяли уваги надмогильним спорудам архітектори і скульптори Ренесансу, будівничі пірамід, мавзолею Тадж-Махал і подібних споруд. Про це яскраво свідчила усипальня князів Бєльських. Вона була дуже скромна і дуже печальна. Наче збідніла старенька пані, стояла вона на задньому дворі древнього монастиря, дивуючись, що навколо зібралося так багато людей… А люди ці вже дві години безцеремонно зазирали в її вікна, гукали когось, хто сховався в гробниці, і багато говорили. Тут були Волошин, Тася і професор Стрілецький, директор монастиря-музею Анишев і кілька міліціонерів. Троє перших були дуже схвильовані незвичайними подіями і жваво обговорювали все, що трапилося в монастирі того дня…
Старий сторож, який заперся в гробниці, не обзивався, і міліціонери, втомившись кликати його, розпитували Анишева про усипальню князів Бєльських.
Директор монастиря-музею до своєї появи у Сіверську працював десь кербудом, на нову посаду він потрапив випадково і не приховував свого подиву з приводу піклування Радянської влади про старовинні церкви та «нікому не потрібні» фортечні споруди. Відчуття тривоги за марність своєї справи ніколи не залишало його…
— Ця гробниця заприбуткована в наших книгах і документах як споруда, що не має історичної цінності, — пояснював він московським гостям і міліціонерам, які його оточували. — Тому ні в які кошториси по ремонту вона не входить. Але в тих же документах записано, що в 1915 і 1916 роках приїжджав сюди з Петербурга якийсь князь Бєльський і займався ремонтом і реконструкцією зазначеної гробниці. При цьому землі в озеро було вивезено силу-силенну.
Розповідь Анишева була перервана появою Руднєва і начальника сіверської міліції. Тася, Волошин і професор закидали майора запитаннями. Руднєв повідомив, що Кортец дав важливі показання і спішно поїхав до Москви, а Джейк Бєльський повинен дочекатися свого спільника по замаху, Платона Бєльського, і поїде в Москву разом з ним, Руднєвим.
— До речі, — додав майор, — виявляється, Джейк Бєльський — рідний племінник князя Платона Бєльського. Він син російського білоемігранта.